Сторінка
8

Безробіття, як економічне явище, втрати від безробіття, безробіття у різних країнах

Розділ III: Безробіття у різних країнах та шляхи його

подолання.

У різних країнах і на різних етапах їх економічного розвитку рівень природного безробіття різний. Він залежить від багатьох факторів, зокрема міграційних і демографічних процесів, соціальної забезпеченості населення, розбіжностей у темпах економічного зростання за секторами економіки й галузями виробництва, систем підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб зайнятості, податкової системи тощо.

3.1 Рівень безробіття у різних країнах

У другій половині XX ст. середній рівень безробіття коливався в розвинутих країнах у широкому інтервалі. У США в 1960-х роках він становив 4%, у 1970—1980-х зріс до 6% і знову опустився до 5% у 1990-х роках. У країнах Західної Європи динаміка безробіття була іншою: його середній рівень від 3% у 1960-ті роки зріс до 8—10% у 1990-х роках. Ці явища останніх десятиліть еко­номісти тлумачать неоднаково.

Одна група фахівців пояснює значне зростання природної нор­ми безробіття у США глибокими структурними змінами в економіці країни, однією з причин яких став різкий стрибок цін на нафту в 1970-ті роки, ініційований політикою нафтового картелю ОПЕК. Це, очевидно, викликало перерозподіл праці між більш енергомісткими та менш енергомісткими галузями. Цілком можливо, що зростання цін на нафту збільшило природну норму безробіття у США. Зниження середнього рівня безробіття у 1990-х роках відбу­лося за стабільних і низьких цін на нафту.

Інша група економістів пояснює динаміку середньою рівня безробіття у США змінами у складі робочої сили. Після Другої світової війни коефіцієнт народжуваності в країні різко зріс, що зумовило значне збільшення робочої сили в 1970-х роках. Молоді працівники належать до групи з вищим рівнем безробіття, тому вихід покоління буму народжуваності на ринок праці підвищив середній рівень без­робіття. Із постарінням цього покоління середній вік робочої сили зріс, що знизило рівень безробіття у 1990-ті роки.

Щодо європейських країн, то більшість економістів вважає, що причину зростання рівня безробіття тут потрібно шукати у щедрих виплатах безробітним працівникам, а також у спричиненому науково-технічним прогресом зменшенні попиту на некваліфікованих працівників порівняно з кваліфікованими.

У більшості країн Західної Європи існують щедрі програми для тих, хто не має роботи. Безробітні тривалий час можуть отримувати допомогу, величина якої нерідко перевищує 2/3 попереднього заробітку. Статистика свідчить, що країни з високими виплатами на безробіття мають здебільшого вищі його рівні.

В останній чверті XX ст. попит на некваліфікованих працівників знизився порівняно з попитом на складну кваліфіковану працю. Це відбулося насамперед внаслідок змін у техніці й технології, зокрема через комп'ютеризацію виробництва. В одних країнах, зокрема у США, ускладнення праці позначилося не стільки на рівні безробіття, скільки на зарплаті. Заробітна плата некваліфікованих працівників тут істотно знизилася щодо зарплати кваліфікованих. У країнах Західної Європи уряди створюють альтернативу роботі за низьку зарплату. Якщо заробітна плата некваліфікованих працівників знижується, значна частина їх розглядає допомогу з безробіття як кращий варіант. У результаті рівень безробіття підвищується.

У країнах, що розвиваються, безробіття і неповна зайнятість дуже значні. Багато експертів вважає, що рівень безробіття в цих країнах становить близько чверті робочої сили. Неповна зайнятість спостерігається тоді, коли працівники зайняті меншу кількість годин або робочих днів, ніж вони бажають, або ці працівники змушені працювати на таких робочих місцях, де не повністю використовують їхню кваліфікацію, тобто їхня праця менш продуктивна.

У більшості країн, що розвиваються, великих масштабів набрало приховане безробіття, передусім у сільському господарстві. В цих країнах затрати праці у цьому секторі настільки перевищують кіль­кість капіталу та природних ресурсів, що значний відсоток праці ма­ло сприяє збільшенню виробництва сільськогосподарської про­дукції. Певна частка зайнятих хоча й має роботу, але їхній потенціал використовується не повністю.

Основними причинами величезних масштабів безробіття, не­повної зайнятості робочої сили у країнах "третього світу" є, по-пер­ше, високі темпи зростання населення. У 1980-х і 1990-х роках темп приросту населення у цих країнах становив 2,0-2,5%, що значно вище аналогічного показника для розвинутих країн (у середньому — 0,5%). У багатьох найбідніших країнах, які відчувають величезні труднощі в забезпеченні населення робочими місцями, темп приро­сту населення стабільно тримається на рівні 3%.

По-друге, сільськогосподарський сектор, у якому в багатьох краї­нах, що розвиваються, зайнята більшість населення, зберігає від­носно стабільні показники зайнятості або кількість зайнятих на­віть зменшується. Водночас промисловість неспроможна поглинути приріст робочої сили. Оскільки частка промисловості в націо­нальній економіці багатьох країн, що розвиваються, коливається від 25 до 50%, то зайнятість у промисловості має зростати на 6-12% щорічно.

По-третє, у багатьох країнах, що розвиваються, дедалі ширше використовують капіталомісткі технології, які є трудоощадними, що збільшує масштаби безробіття. Навпаки, країни "третього світу" потребують технологій, які відповідають станові їхніх ресурсів (вели­чезний надлишок некваліфікованої робочої сили і дуже обмежена кількість капітальних благ). Для цих країн придатні трудомісткі й капіталоощадні технології. Орієнтація на капіталомісткі технології зумовлена здебільшого намаганням наслідувати розвинуті країни, а також спотворенням відносних цін. У багатьох країнах, що розвива­ються, курс національної валюти завищений, що здешевлює імпорт капітального устаткування. Водночас рівні заробітків у промисловості цих країн у декілька разів перевищують заробітки в сільському госпо­дарстві. Тому сільськогосподарський сектор прогресує повільно. Краї­ни, що розвиваються, мають розробляти свої власні технології, що по­глинатимуть надлишкову робочу силу.