Сторінка
1

Зайнятість та безробіття; їх аналіз

Зміст

1. Вступ. Зайнятість та безробіття як головні індикатори

макроекономічної нестабільності 3

2. Визначення зайнятості та безробіття. Теорії зайнятості, причини

виникнення безробіття 3

3. Безробіття, його різновиди. Природний рівень безробіття. Основні

причини існування стійкого рівня безробіття 5

4. Економічні та соціальні втрати від безробіття. Закон Оукена 8

5. Проблеми безробіття в Україні 8

6. Література .11

7. Додаток1

8. Додаток2

1.Вступ. Зайнятість та безробіття як головні індикатори макроекономічної нестабільності.

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить задачу збільшити кількість суспільного продукту і тим самим у більшому ступені задовольнити матеріальні потреби населення. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового внутрішнього продукту(ВВПп).В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного, тобто ВВПф < ВВПп ,тобто при неповному використанні наявних ресурсів робочої сили(безробітті) система працює не досягаючи границі своїх виробничих можливостей. Чималі втрати безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тому роді діяльності, у якому людина може найкращим чином виявити себе, через що людина переносить серйозний психологічний стрес.

Отже зайнятість та безробіття є головними індикаторами макроекономічної нестабільності, і одними із ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

2.Визначення зайнятості та безробіття. Теорії зайнятості, причини виникнення безробіття

Зайнятість – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу.

Повна зайнятість означає використання усіх придатних до цього трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Разом з тим повна зайнятість сама по собі не є свідченням високого рівня організації виробництва, її доцільності і розумності. Слід враховувати ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, технологічні, соціальні і економічні фактори.

До працездатного населення країни відносяться чоловіки віком 16-59 років, жінки віком 16-54 років, а також особи старшого віку та підлітки, які працюють у різних галузях економіки або зайняті іншою економічною діяльністю.

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії.

1) зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

2) безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно:

- без роботи;

- робить активні спроби знайти роботу;

- готова зразу ж стати до роботи.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу;

3) особи поза робочою силою, або економічно неактивне(пасивне) населення – це перш за все люди до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії відносяться і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

Вищезазначене можна проілюструвати схемою:

Робоча сила – це здатність до праці, сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей, які має людина і які вона може використати для виробництва товарів та послуг.

Таким чином,

Населення = Робоча сила + Особи поза робочою силою,

тоді

Робоча сила = Зайняті + Безробітні

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили. Позначається буквоюuі вимірюється у відсотках:

u = (Безробітні / Робоча сила) * 100%

Безробіття – це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

Існує декілька теорій зайнятості(виникнення безробіття ):

Існує декілька теорій зайнятості, серед них:

· Теорія Томаса Мальтуса. Безробіття є наслідком зростання населення в геометричній прогресії, в той час, як засоби існування зростають в арифметичній прогресії.

· Класична теорія безробіття (В. Петі, Ж.Б. Сей, і т.д.). Безробіття – результат надмірно високої заробітної плати.

· Теорія Маркса. Наймані працівники, приймаючи участь у нагромадженні капіталу, тим самим у зростаючих масштабах виробляють засоби виробництва, які роблять найманих працівників надлишковим населенням.

· За Кейнсом безробіття – це наслідок деформації і гнучкості ринку праці. Виникає внаслідок невідповідності сукупного попиту сукупній пропозиції.

3.Безробіття, його різновиди. Природний рівень безробіття. Основні причини існування стійкого рівня безробіття.

Отже, як вже зазначалося безробіття – це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

Економісти розрізняють три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

1.Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівню їхньої кваліфікації чи уподобанням, рівню зарплати). Кожна з осіб, що шукають роботу, перебуває на ринку праці в середньому не більше одного місяця. Цей різновид безробіття вважається неминучим і навіть бажаним. Це виражається в тому, що багато робітників, які опинилися “між роботами”, переходять з низькооплачуваної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну роботу. Це означає більш високі доходи для робочих і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, що має наслідком збільшення реального об’єму національного продукту.

Складовою частиною фрикційного безробіття є так зване інституціональне безробіття, яке пов’язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму зарплати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.