Сторінка
1

Загальна характеристика умовиводів

План

1. Загальна характеристика умовиводів;

2. Поділ умовиводів;

3. Способи побудови безпосередніх умовиводів:

a. перетворення;

b. обернення;

c. протиставлення предикату;

4. Загальна характеристика дедуктивних умовиводів.

5. Категоричний силогізм;

6. Аксіома силогізму та правила категоричного силогізму;

7. Фігури категоричного силогізму;

8. Скорочені та складноскорочені силогізми.

Умовиводом називається форма мислення, за допомогою якої з двох або кількох суджень виводиться нове судження, котре містить в собі нове знання.

Термін “умовивід” вживається у подвійному значенні. Це і розумовий процес виведення нового знання із суджень, і саме нове судження, як наслідок розумової операції. Поняття і судження входять до складу умовиводу як його елементи. Будь-який умовивід складається із засновків і висновку.

Засновки – це судження, із яких виводяться нові знання.

Висновок – судження, виведене із засновків.

Умовивід – це логічний спосіб здобування нового знання. Об’єктивною підставою умовиводу є зв’язок і взаємозалежність предметів і явищ дійсності. Якщо предмети дійсності не пов’язані між собою, то й судження, що відображають ці предмети, не будуть логічно пов’язані між собою і тому побудувати умовивід не можна. Наприклад, із двох суджень: “Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне”, “усі дерева рослини” – не можна зробити ніякого логічного висновку, тому що ці судження логічно не пов’язані.

У будь-якому умовиводі розрізняють три види знань:

1) Вихідне знання, те з якого виводяться нові знання – воно міститься в засновках умовиводу;

2) Висновкові знання – міститься у висновку;

3) Обґрунтовуюче знання – котре пояснює правомірність висновку;

Знання бувають безпосередні та опосередковані (висновкові).

Безпосередніми називаються знання, здобуті за допомогою безпосереднього сприймання явищ або предметів.

Опосередкованими знаннями називаються знання, які ми виводимо з раніше добутих знань.

У кримінальному судочинстві пізнання є в основному опосередкованим. Пояснюється це тим, що злочин, предмет судового розслідування, є факт минулого стосовно розслідування і судового розгляду. Для пізнання істини в кримінальній справі існує лише один шлях: установлення фактів – слідів злочину і на їх підставі відновлення злочинної дії в цілому. Вирішальна роль в судовому дослідженні належить умовиводам.

Умовиводи бувають різних видів. За кількістю засновків умовиводи поділяються на безпосередні та опосередковані.

Безпосереднім називається такий умовивід, у якому висновок робиться із одного засновку.

Опосередкованим називається такий умовивід, у якому висновок робиться з двох або більше засновків.

За спрямованістю процесу міркування опосередковані умовиводи поділяються на дедуктивні та індуктивні.

У дедуктивних умовиводах висновок іде від знання більшого ступеня спільності до знання меншого ступеня спільності.

В індуктивних умовиводах висновок іде від знання окремих, одиничних предметів до знання всіх предметів класу.

Основними способами побудови безпосередніх умовиводів є перетворення, обернення, протиставлення суджень.

Перетворення – це така операція, унаслідок якої вихідне судження перетворюється у судження рівнозначне за змістом, але іншої структури.

У процесі перетворення ствердні судження (А та І) перетворюються в заперечні (E та O). Щоб ствердне судження перетворити в заперечне, необхідно внести до нього дві заперечні частки. Одна –перед зв’язкою, друга – перед предикатом. Загальноствердні судження (А) перетворюються у загально заперечні (Е).

Усі S є Р à Жодне S не є не – Р.

Наприклад: “Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне, отже, жоден злочин не є діяння не суспільно небезпечне”.

Частковоствердні судження (І) перетворюються у частково заперечні судження (О):

Деякі S є Р à деякі S не є не – Р.

Наприклад: “Деякі злочини є посадовими отже, деякі злочини не є не посадовими”.

Заперечні судження (Е та О), що мають структуру “S не є Р”, перетворюються в заперечні судження, що мають структуру “S є не Р”. жодне не є Р à Усі S не є Р.

Наприклад: “Жодна буржуазна держава не є справді демократичною; отже, будь-яка буржуазна держава є не справді демократичною”.

Частковозаперечні судження (О) перетворюються в частково ствердні судження (І):

Деякі S не є Р à Деякі S є не Р.

Перетворене судження категоричніше, думка в ньому виражена визначено й однозначно, тлумачити її інакше просто не можливо.

Обернення називається така операція, коли суб’єкт вихідного судження стає предикатом, а предикат – суб’єктом вивідного судження.

наприклад: “Будь-який договір є юридичною угодою, отже, деякі юридичні угоди договори”. Схема обернення:

Під час обернення якість судження не змінюється, якщо вихідне судження є ствердним, то й висновок буде ствердним, якщо засновок заперечний, то й висновок буде заперечним.

Розрізняють два види обернення: чисте обернення та обернення з обмеженням.

Обернення буде чистим, якщо кількість судження під час обернення не змінюється. Наприклад: Деякі студенти – відмінники отже, деякі відмінники – студенти”.

Обернення з обмеженням – це таке обернення внаслідок якого змінюється кількість судження.

Наприклад: “Усі капіталісти експлуататори, отже, деякі експлуататори капіталісти”. Тут вихідне судження є загальним (“Усі S є Р”), а висновкові частковим – (Деякі Р є S).