Сторінка
1

Основні закони логіки

План.

I. Вступ.

II. Основна частина.

1. Закон тотожності.

2. Закон суперечності.

3. Закон виключеного третього.

4. Закон достатньої підстави.

III. Висновки.

Вступ.

Мислення людини не хаотичне, воно підлягає логічним законам.

Закон логіки – це внутрішній, необхідний зв’язок між думками людини.

Філософи Давнього світу встановили: що зв’язки між думками в структурі міркування не залежать від волі людини.

Три з основних законів сформулював Арістотель – закон тотожності, суперечності й виключеного третього. Закон достатньої підстави сформулював Г.-В. Лейбніц, хоча такіж думки висловлював Е. Паскаль.

Ці закони є основними тому, що вони такі корисні риси як логічно правельне мислення, як визначеність, послідовність, несуперечливість і обгрунтованість думок.

Логічні закони нерозривно пов’язані з законами об’єктивного світу.

Вони є об’єктивними, не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням.

Закони логіки мають свою основу, своє джерело.

Закони логіки існують і діють незалежно від волі людини. Вони мають загальнолюдський характер, і їх повинні дотримуватись усі люди, незалежно від їхньої раси, нації та соціальної групи. Вони є єдиними для всіх людей.

Діють закони логіки у всіх сферах людського мислення.

Логічні закони є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного і адекватного пізнання дійсності.

Порушення вимог законів логіки призводить до неправельного і нелогічного мислення.

Сучасна логіка визначає закон мислення як "завжди істинне" . Закони логіки сформульовані таким чином використовуються при розв’язанні складних логічних задач у кіюернетиці, теорії релейно-контактних схем, у роботі електроннообчислювальних машин, автоматичних пристроїв, математичній лінгвістиці.

1.Закон тотожності.

Закон тотожності : будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась.

Думка тотожна сама собі тоді, коли стосується одного предмета і її зміст залишається одним. Якщо зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого, то вона не може вважатись тією ж самою, це буде вже інша думка.

Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних, розпливчастих думок, а опосередковано – проти їх багатозначності.

Закон тотожності у вигляді формули записується так: A є A, або A=A.

В сучасній логіці абстрагуються не лише від змісту, а й від обсягу думок, беручи до уваги їх логічне значення. Тоді закони логіки, зокрема і тотожності набувають гранично абстрактного характеру, тобто, незалежно від кількості вживаних висловлювань в деякому міркуванні, це висловлювання не повинно змінювати своє значення.

Об’єктивною основою закону тотожності і його джерелом є якісна визначеність предметів і явищ зовнішнього світу. Речі та явища реальної дійсності перебувають у безперервному процесі руху і змін. Причому кожна з речей , зазнаючи змін до певного часу, лишається саме тією річчю.

Зміст закону тотожності полягає в таких вимогах:

1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.

Предметна область – це коло предметів, у складі якого перебуває виділений нами предмет; область предметів, у рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і правила логіки.

Закон не забороняє переходити від одного предмета думки до іншого, він забороняє підміняти один предмет думки іншим.

2. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатись в одному і тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.

Поняття якими ми користуємось мають вживатись протягом усього розмірковування, зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо поняття і терміни вживаються не однозначно, то мислення стає невизначеним, процес мислення не досягає мети.

Найчастіше трапляються помилки при порушенні закону тотожності: підміна або сплутання понять.

Виходячи з цього можна висловити вимоги закону тотожності такою формулою: не можна ототожнювати різні думки і не можна тотожні думки розглядати як нетотожні, відмінні. Як нелогічне ототожнювання відмінного, так нелогічне і розрізнення тотожного

2. Закон суперечності.

Закон суперечності: два судження , в одному з яких щось стверджується, а в другому ие саме, в той же час і тому ж відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинними.

Закон суперечності не розв’язує, яке з двох суджень є хибним. Це встановлює конкретна наука і практика. Він говорить лише те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Істинним чи хибним є друге твердження, закон суперечності теж не розв’язує.

Згідно з відомими висновками за логічним квадратом цей закон можна сформулювати і так: два протилежні судження, як і два суперечні, не можуть бути одночасно істинними.

Істинність одного із протилежних суджень зобов’язує нас визнати друге судження хибним. Але встановлення одного з протилежних суджень не в усіх випадках призводить до визнання істинним другого. Це пояснюється різним характером суперечних суджень.

Поширюється закон суперечності на всі протилежні судження

Об’єктивною основою закону суперечності є те, що один і той самий предмет не може одночасно мати і не мати одну й ту ж властивість.

Як і будь–який формально–логічний закон, закон суперечності застосований тільки до таких суджень, у яких ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Цей закон не застосовується до несуперечних суджень, в яких ідеться про різні предмети або різні ознаки одного предмета. Закон суперечності не діє, якщо в судженні ідеться про один предмет, але в різний час. Також закон незастосовується у випадках, коли в судженнях предмет думки береться у різних відношеннях.