Сторінка
2

Загальна характеристика умовиводів

Загальноствердні судження обертаються подвійно: з обмеженням і без обмеження. Загальноствердні судження, в котрих предикат не розподілений, обертаються з обмеженням.

Усі S є Р à деякі Р є S.

Наприклад: “Будь-які правовідносини є вольовими відносинами; отже, деякі вольові відносини є правовідносинами”.

У загально ствердних судженнях – визначеннях і в судженнях з виділяючим суб’єктом предикат (Р) розподілений. Такі судження обертаються без обмеження. Наприклад: “Тільки посадова особа може бути суб’єктом халатності, отже суб’єктом халатності може бути тільки посадова особа”; “Крадіжкою називається таємне викрадення власного майна громадян; отже, таємне викрадення власного майна громадян є крадіжкою”.

Загально заперечні судження завжди обертаються без обмеження.

Наприклад: “Жодна загарбницька війна не є справедливою; отже, жодна справедлива війна не є загарбницькою”.

Жодне S не є Р à жодне Р не є S.

Неозначені часткові судження, в яких S і Р не розподілені, обертаються за схемою чистого обернення:

Деякі S є Р à деякі Р є S

Наприклад: “Деякі письменники – лауреати; отже, деякі лауреати – письменники”.

Означені часковоствердні судження, в котрих S не розподілене, а Р розподілене, обертаються в загальні ствердні судження.

Наприклад: “тільки деякі юридичні угоди – договори; отже усі договори – угоди”. Схема:

Тільки деякі S є Р à Усі Р є S.

Розрізняються два види обернення умовних суджень: контрпропозицію і конверсію.

Контрпропозиція – це висновок нового судження, в якому заперечується підстава і наслідок вихідного умовного судження, а потім наслідок стає підставою, а підстава – наслідком оберненого судження. Наприклад: “якщо угода не відповідає умовам закону, то вона не дійсна; отже, якщо угода визнана дійсною, то вона відповідає закону”.

Якщо А, то В. Отже, якщо не В, то не А.

Конверсія умовних суджень полягає в тому, що наслідок вихідного судження робиться основою, а основа – наслідком вивідного судження. Наприклад: ”Якщо межі необхідної оборони не перевищені, то відповідальність не настає; отже, якщо кримінальна відповідальність за заподіяння при необхідній обороні не настає, то межі необхідної оборони не перевищені”.

Якщо А, то В. Отже якщо В, то А

Протиставленням предикату називається висновок такого нового судження, суб’єктом котрого є поняття, що суперечить предикату вихідного судження, а предикатом – суб’єкт вихідного судження. Наприклад: “Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне; отже, жодне не суспільно небезпечне діяння не є злочином”.

Загально ствердне судження за допомогою протиставлення предикату перетворюється в судження загально суперечне: Всі S є Рà Жодне не Р не є S.

Наприклад: “всі вовки – хижі тварини, жодна нехижа тварина не є вовком”.

Загальнозаперечне судження перетворюється в частковоствердне:

Жодне S не є Р à деякі Р є S.

Наприклад: “Жоден свідок не може бути суддею” за допомогою протиставлення предикату переходить у судження “Деякі судді не є свідками”.

Частковоствердне судження перетворюється під час протиставлення предикату в частковоствердне:

Деякі S не є Р à деякі не Р є S.

Наприклад: “Деякі студенти не є відмінниками, отже деякі не відмінники студенти”.

Характеристика дедуктивних умовиводів

Дедуктивним (від латинського слова deductio – виведення) називається умовивід, у якому робиться на підставі класу в цілому. Дедукція є логічним засобом конкретного , одиничного на основі знання загального.

Механізм дедуктивного умовиводу полягає в поширенні загального положення на окремий випадок, у підведенні часткового випадку під загальне правило.

Щоб дійти до дедуктивного висновку, необхідно мати подвійне знання, засновки:

1) засновок, що має загальне положення або правило, під яке підводиться частковий випадок;

2) засновок, у якому йдеться про окремий предмет або частковий випадок, який підводиться під загальне положення.

До загальних положень відносяться закони науки, аксіоми, наукові положення, в котрих міститься знання загального. У юридичній практиці – це норми права (статті кодексів, законодавчих актів), положення правових наук, керівні вказівки органів суду, прокуратури .

Дедукція дає висновки достовірні. У цьому перевага її над іншими методами умовиводів. Якщо засновки дедуктивного методу частинні і правильно пов’язані, ­­­­­­то висновок буде неодмінно істинним.

Дедуктивні методи з вірогідними засновками широко використовують у судовій практиці під час побудови судових версій.

У залежності від того, з яких суджень складається дедуктивний умовивід, розрізняють такі види дедуктивних умовиводів: категоричний силогізм, умовні силогізми, розподільні силогізми.

Категоричним силогізмом називається такий дедуктивний умовивід, у якому обидва засновки є категоричними судженнями.

Категоричний силогізм складається з трьох суджень: двох засновків і висновку. Поняття, які входять до складу кожного судження, називаються термінами. У категоричному силогізмі виділяють три терміни: менший, більший і середній.

Термін, який займає місце суб’єкта у висновку називається меншим, позначається буквою S.

Термін, який займає місце предиката у висновку, називається більшим терміном, позначається буквою Р.