Сторінка
1

Культура i цивілізація

Під час класифікації та узагальнення суспільних і культурних процесів природно виникає бажання визначити першопочатки людства, його зародження, походження, тривалість життя на Землі та на конкретній території. На ці запитання відповідей безліч, оскільки знахідки, які засвідчують буття людини, відсуваються в часі щораз далі й далі. Щороку археологи знаходять нові свідчення діяльності на Землі людини розумної. Людина розумна, тобто така, яка свідомо здійснювала трудовий процес, з'являється на рубежі середнього і верхнього палеоліту. Вважається, що це вже "справжня" людина, за науковою термінологією — Homo sapiens.

Цей період став межею, яка відокремила світ людини від світу тварин, і засвідчує витоки формування культурних процесів, що відзначають вчені при аналізі найдавниііих пам'яток. Вони підтверджують тезу про те, що праця стала вирішальним чинником у становленні людини, дала їй перевагу над іншими біологічними видами і зберегла протягом тисячоліть людський рід. Найпростіші засоби та інструменти, що були виготовлені з кістки, рогу, каменю, стали трампліном до створення фігуративних зображень, а отже, фіксації інформації доступними засобами, які умовно називаються протописемністю. Це сприяло формуванню конкретно-образного первісного мислення, де фіксувалися загальні уявлення про навколишній світ. Людина, зупинивши "мить", утвердила себе у часі й просторі. Це було початком нової форми буття — художньої форми, коли подія, явище осмислювались стосовно власного буття. Безліч пам'яток, які людство залишило по собі на всій території земної суші, дають змогу простежити його адаптацію до природних умов, їх освоєння.

Вивчення культурного процесу дає змогу осягнути історичні умови функціонування у соціумі соціальної групи, народу чи регіону, простежити за розвитком суспільства. Динаміка культурного процесу показує народження нових форм мислення, їх інтеграцію

в соціальну практику, формування систем, спадковість традицій, відтворення або відмирання певних явищ у життєвій практиці.

Археологічна культура не завжди збігається з трактуваннями культури у філософському, соціологічному, етнографічному розумінні, оскільки визначає спільність матеріальних пам'яток, які належать до одного часу і розміщуються на певній території. Як правило, археологи дають назву культурі за місцем перших знахідок або за певною характерною ознакою.

Археологічні культури поділяються на три великих періоди:

• ранній (нижній) палеоліт (3 млн — 100 тис. років тому);

• середній палеоліт (100—30 тис. років тому);

• пізній (верхній) палеоліт (30—8 тис. років тому).

У кожному періоді виокремлюються культурні періоди, які мають власні назви:

1. Перигорд (30—20 тис. років тому). Характерні крем'яні пластинки з ретушованими краями, шила з кістки, наконечники списів. У пізній період спостерігаються фігуративні зображення тварин і людини.

2. Оріньяк (20—19 тис. років тому). Характерні ретушовані пластинки з кремнію, шкребки, різці, кістяні наконечники; світильники, посуд для приготування фарби; мистецтво малих форм: дрібна скульптура, гравюра на кістках і кам'яних уламках; відбитки рук по фарбі, формування орнаменту ("макарони"), де простежується певний малюнок; статуетки жінок з мамонтової кістки або м'якого каменю. Це перші в історії символи. Археологи та історики культури цей період інколи називають епохою палеолітичних Венер.

3. Солютре (18—15 тис. років тому). Після тимчасового відступу льодовика суттєво змінюється життя палеолітичного людства. Характерні надзвичайно висока для палеоліту техніка обробки крем'яних виробів, які використовуються як наконечники списів, дротиків, а також як ножі та кинджали; шкребки, проколки, голки, різноманітні статуетки, гравюри на камені та кістках.

4. Мадлен (15—10 тис. років тому). Через новий наступ льодовика клімат стає значно суворіший, змінюється житло людей, вони переважно живуть у печерах, ведуть кочовий спосіб життя, полюючи на оленів. З огляду на це змінюються види зброї на такі, що більше придатні для полювання на

великого звіра. З'являються символічні зображення: коло, спіраль, меандр, свастика. Найбільше досягнення — печерний живопис. Найвідоміші пам'ятки цього часу — печерні галереї Альтаміра, Ласко, Монтеспан.

Жанрова розмаїтість знайдених зображень велика — 512 фігур людей, близько 100 людиноподібних істот і 986 тварин. Особливість живопису — реалістичне відтворення, особливо тварин: бізони, мамонти, коні намальовані так натуралістичне і детально, що зоологи визначають навіть їх біологічний вид. Аналізуючи печерний живопис, можна стверджувати, що приблизно 15—10 тис. років тому в суспільстві почалося розмежування професій: людина, яка досконало володіла якоюсь професією, мала змогу одержати "професійний" статус.

Наприкінці мадленського періоду печерний живопис поступово зникає, поступаючись орнаменту. Багато дослідників схиляються до думки, що в орнаментах закодована певна інформація — це своєрідний вид писемності, культурна передформа відображення світу, що уособлює передрелігійні уявлення, мистецтво, пранау-ку. Знайдені зображення і знаки можна прочитати, лише знаючи правила певної граматики, що зникла.