Сторінка
1

Стан культури України в 30-ті роки ХХ ст.

ПЛАН

Вступ

1. Література 30-их років в Україні

2. Театральне мистецтво та кінематограф 30-их рр.

3. Образотворче мистецтво України у 30-ті роки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Українська революція 1917 р., утворення Централь­ної Ради, проголошення Української Народної Республі­ки, боротьба за збереження української державності в 1917—1920 рр. привели до неабиякої активізації духовних сил українського суспільства. Російська революційна соціал-демократія впродовж 1917—1920 р., здійснюючи суспільно-політичні перетворен­ня, виявила себе спадкоємницею імперського мислення, внаслідок чого Україна здобула статус, фактично рівно­значний культурній автономії в "єдиному і неподільному" просторі Радянської Федерації. Війна і революція не стали для України часом об'єднання українського народу, він залишився роз'єднаним у межах двох держав.

Проте навіть за таких умов 20-ті роки стають часом небаченого розвитку, відкриттів і сподівань в українській культурі. Цей багатогранний спалах творчої енергії став можливим завдяки тому, що зайнята, насамперед, збере­женням політичної гегемонії комуністична партія ще не під­порядкувала собі культурну діяльність. Поширення ж украї­номовної освіти створило українській культурі таке широке підґрунтя, якого вона давно не мала на Східній Україні. Вперше українська культура могла розраховувати на підтримку з боку держави, особливо коли в 1923 р. біль­шовики взяли курс на українізацію з метою розширення свого впливу серед місцевого населення.

Революція також сповнила культурну діяльність відчут­тям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень. Поставали складні невідступні питання про те, в якому напрямі слід розвиватись українській культурі, на які взірці їй належить орієнтуватись і якою бути взагалі. Це був час пошуків і сподівань. Натхнені відчуттям влас­ної місії та зростаючою аудиторією, письменники, худож­ники й учені з захопленням поринули у створення нового культурного всесвіту.

1. Література 30-их років в Україні

Ніде так не виявлялися ці свіжі настрої, як у літе­ратурі. Марксистські письменники пропагували думку, згідно з якою для здійснення своїх завдань революція, крім суспільно-політичної сфери, повинна сягнути і в область культури. Тобто буржуазне мистецтво і мислення минуло­го необхідно замінити новим, пролетарським, мистецтвом.

Спроба створити пролетарську культуру в Росії призве­ла до виникнення літературної організації "Пролеткульту", що спиралася на дві корінні засади: по-перше, пролетарсь­ку культуру можна створити, відкинувши традиції й зраз­ки минулого; по-друге, у творенні цієї культури повинні брати участь народні маси. Ототожнений із культурою ро­сійського міста, "Пролеткульт" не мав великого впливу серед українців. Однак його ідеї зробили свою справу в процесі виникнення в Україні так званих масових літера­турних організацій.

У 1922 р. в Харкові під керівництвом Сергія Пилипенка з'явилася перша з масових літературних організацій — "Плуг". Заявивши, що для мас треба створювати таку літе­ратуру, яку вони хочуть, ця організація заснувала мережу письменницьких гуртків, котра незабаром охопила 200 письменників і тисячі початківців. Один із діячів органі­зації так висловив ставлення до мистецтва: "Завдання на­шого часу в царині мистецтва полягає в тому, щоб призем­лити мистецтво, зняти його з п'єдесталу на землю, зроби­ти його потрібним і зрозумілим для всіх". Через рік Василь Еллан-Блакитний організував літературну групу "Гарт", що також прагнула працювати для створення пролетарської культури на Україні. У групу входили Костянтин Гордієн­ко, Олександр Довженко, Олесь Досвітній, Михайло Йо-гансен, Олександр Копиленко, Іван Микитенко, Валер'ян Поліщук, Володимир Сосюра, Іван Сенченко, Павло Ти­чина, Микола Хвильовий та ін.

Поряд із цими марксистськими організаціями виника­ли також невеликі групи ідеологічно нейтральних або "непролетарських" письменників та художників.

У період українізації особливо виділяється київська літе­ратурна група "неокласиків", яку очолював Микола Зеров. До її складу входили Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, О. Бургардт (Юрій Клен), Максим Рильський. Блис­куче освічені люди, вони володіли багатьма іноземними мо­вами, створювали численні переклади світової класики, ак­тивно протистояли "Пролеткульту". "Неокласики" орієнтувалися на поєднання національних традицій і дос­віду світової та європейської літератури.

Естетичні погляди "неокласиків" поділяв М.Хвильовий, який виступав проти хуторянства й "масовізму" у літера­турі. Його публіцистика ("Камо грядеші?", "Думки проти течії") відіграли значну роль у розвитку українського літе­ратурного процесу. Стаття "Україна чи Малоросія?" 1926 р. була вилучена з літературного обігу, її опубліковано лише 1990р.

У 1925 р. після розпаду "Гарту" частина його членів (серед них Микола Куліш, Павло Тичина, Микола Бажан, Петро Панч, Юрій Яновський та Іван Сенченко) утвори­ли елітарну літературну організацію "Вапліте" ("Вільна академія пролетарської літератури") на чолі з Миколою Хвильовим.

Противниками "Вапліте" були не лише Пилипенко та інші прихильники "Плуга". З критикою "буржуазно-націоналістичної ідеології" виступило тодішнє комуністич­не керівництво України. Навіть Сталін вказав на небезпе­ку поглядів М.Хвильового. Для боротьби з поширенням націоналістичних ідей у літературі у 1927 р. було створено прорадянську організацію ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) і посилено контроль комуніс­тичної партії за літературною діяльністю.

У розпал цих подій з'являються літературні твори ви­сокого гатунку — П.Тичини га М.Рильського. Поезії Максима Рильського, що публікувались у збірках "Під осінніми зорями", "Синя далечінь", "Тринадцята весна", були стриманими, філо­софськими й глибоко вкоріненими у класичні традиції Заходу. Серед багатьох інших поетів того часу на особливу увагу заслуговують Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Євген Плужник, Володимир Сосю­ра, Микола Бажан і Тодось Осьмачка.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Інші реферати на тему «Культура, культурологія, етика, естетика»: