Сторінка
2

Культура i цивілізація

З огляду на високий рівень відтворення життєвих реалій візуальними рядами можна стверджувати, що в цей час вокальна комунікація почала переходити в осмислену мову. Homo sapiens під впливом певних обставин, а саме: ускладнення технологічних процесів, психосоціальних відносин сформував мовний процес, який забезпечив нагальну потребу в комунікативних зв 'язках.

З таненням льодовика починається осіле життя, у людини зникає потреба пересуватися слідом за тваринами, на яких вона полювала; навколишнє середовище дає можливість прогодуватися, починається розподіл праці. Чоловік, як і раніше, полює, а жінка працює в оселі; у зв'язку з розподілом діяльності кожний малює те, що більше знає: чоловіки — переважно тварин, сцени полювання, жінки — орнаменти, прикрашаючи ними речі побуту.

Отже, типологізація з урахуванням чинників розвитку археологічних культур, особливо останнього періоду, дає підстави бачити в ньому ознаки цивілізації, що стало епохальним явищем у загальнокультурному процесі розвитку людства.

Поняття "цивілізація" було визначено у XII ст.: походить від лат. civilis — громадянський, державний. Водночас його використовують як синонім культури, переважно матеріальної. У сучасній науковій літературі цей термін об'єднує соціокультурну специфіку суспільства, яка враховує саморозвиток, ліквідацію й самоліквідацію автономних локальних цивілізацій, історичну еволюцію людства. Дотепер ще не розроблено єдиних методологічних принципів та критеріїв класифікації певної історичної спільноти, визначення якості автономної цивілізації, яка формується на основі єдності історичної долі народів, які проживають в одному регіоні тривалий час і мають культурні взаємозв'язки, що визначає рівень схожості форм і механізмів соціальної організації та регуляції в соціально-правовому і культурному аспектах. При постійних активних взаємовпливах цивілізацій кожна з них зберігає етнографічне розмаїття. Це яскраво бачимо на прикладах далекосхідного, європейського, африканського регіонів, двох Америк з притаманними їм особливостями.

У цей перший період формування цивілізацій помітні соціальні явища, які стали визначальними для всіх майбутніх поколінь. Це культурні інновації, що підняли на вищий щабель людину і відокремили її від тварини. Людина навчилася виготовляти керамічний посуд, прясти і ткати, використовуючи вовну, коноплі, кропиву, льон. В окремих місцевостях виходячи з кліматичних умов одяг зі шкіри почав витіснятися одягом із тканини. Житло поступово трансформувалося із землянки в напівземлянку, а потім у наземну будівлю. Людина почала використовувати природні й спеціально виготовлені будівельні матеріали: дерево, камінь, цеглу-си-рець, кістки великих тварин тощо.

Величезним культурним надбанням для людства стало зародження металургії. Прерогатива тут надається Близькому Сходу. Спочатку це були вироби із самородної міді, заліза, оброблені методом холодного кування. Приблизно в IV тис. до н. е. було винайдено колесо, вітрило, гончарне коло та збруя для коня, який на цей час уже був доместикований (приручений).

Завдяки розвитку виробничих відносин упорядковуються соціальні й сімейні відносини. Від ієрархічної праобщини, де існувала рівність чоловіків і жінок, поступово відбувається перехід до родоплемінних суспільних відносин. Шлюб і сім'я змінюються внаслідок зміни форми власності; полігамна сім'я витісняється моногамною, йде у минуле кузенний шлюб, оскільки людина

довела, що зв'язки між близькими родичами призводять до виродження роду.

У період родоплемінного ладу формується культова свідомість.

Найдавніші її форми — фетишизм, обожнювання предметів праці, рослин, тварин, вогню — відігравали об'єднуючу роль у первісно-общинній родині. Поступово фетишизм перетворився на тотемізм. У селян, де переважали аграрна економіка, ручна праця, племінна та общинна організація, у віруваннях провідним стає анімізм, який матеріалізує духовність світу. З огляду на тісний взаємозв'язок із природою і залежність від неї людина знаходила душу не лише в живих істот, а й у рослин та природних стихій. Це сприяло виробленню певних правил, які давали змогу племені виживати, виконувати репродуктивні функції, зберігати соціальну пам'ять.

Найбільш вдалі форми поведінки фіксувались і ставали обов'язковими для всіх у племені. Інформація, яку мали старші, засвоювалась кожним членом племені при виконанні певних обрядів. Виробляються нормативи поведінки, що регламентують життя племені чи племінного союзу, порушення яких карається жорстко — від вигнання до смертної кари. У цей час з'являються самоназви людей та їхніх спільнот, переважно такі: "лише ми справжні люди" або просто "люди", інші для цього племені були "не люди", тобто "чужі", наприклад "варвари" (від лат. barbaroi — чужий). З часом власні назви виводяться виходячи з регіональних особливостей. Наприклад, ті, хто жив у лісі, були "поліщуками", у полі — "полянами", у болотистій місцевості — "дреговичами" (від "дрягва" — болото).

Завдяки розробленій системі дозволів, заборон та обмежень формується одна з визначальних ознак первісної культури — ритуал. Ритуал — це обов'язкове дійство з певними ознаками театралізації, побудоване на емоціях, уявленнях, діях стосовно якогось божества або природного явища, яким воно присвячено. Кожний народ створює і виконує ритуал з притаманними лише йому особливостями як символічну форму норм поведінки, виразника соціальних і культурних взаємовідносин і цінностей, що відіграє важливу роль у суспільстві як традиційний метод соціального виховання. Кожний історичний період доповнює і збагачує ритуали, адаптуючи їх до потреб певного часу.