Сторінка
1

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини — один з відомих мистецько-культурних закладів ' Івано-Франківської області.

Ідея створення музею в Коломиї виникла у середови­щі прогресивної інтелігенції наприкінці XIX століття і була палко підтримана І. Франком. Проте його органі­зація була розпочата через багато років. 13 листопада 1926 року на засіданні управи товариства «Народний дім» було розглянуто план створення музею, розроблений В. Кобринським, затверджено його статут та наз­ву — «Український народний музей ім. Йосафата Кобринського». 18 травня 1927 року загальні збори това­риства «Народний дім» затвердили рішення управи. Ор­ганізація музею була доручена Володимиру Кобринському, палкому шанувальникові народного мистецтва Гуцульщини.

Спочатку експозиція містилася у маленькій гардероб­ній театрального залу «Народного дому». На горищі зберігалися перші фондові збірки. В. Кобринський був багаторічним директором музею. Музейній справі він віддав багато сил і навіть власних коштів. Часто їздив по селах, звертався з відозвами до селян, інтелігенції, знаходячи серед них гарячий відгук та підтримку. Бага­то цінних експонатів для музею передали В. Тимінський та В. Ровенчук з села Печеніжин, І. Симчич з Верхнього Березова, лікар Левицький з Коломиї. Пізніше наді­йшли колекції І. Стрийського, Г. Герасимович, Л. Гарматія та інших.

Починаючи з 1926 року неодноразово ставилося пи­тання про офіційне відкриття музею. Але панівна вер­хівка буржуазно-поміщицької Польщі, що окупувала західноукраїнські землі, гальмувала розвиток україн­ської культури, всіляко перешкоджала організації та відкриттю музею. Лише 31 грудня 1934 року відбулося його урочисте відкриття.

Експонати музею у той час були розгорнуті у трьох кімнатах — відділах історичного, гуцульського та культового мистецтва. Згодом «Народний дім», в організа­ційну структуру якого входив музей, передав йому ще дві кімнати, в одній з яких розмістився етнографічний відділ, в другій — музейний архів та бібліотека.

У роботі музею виникали великі труднощі. Він вва­жався громадською установою, створеною на добровіль­них засадах. Чіткої системи в роботі не було. Науково-освітня робота також була обмеженою. Лише раз на тиждень, у неділю, музей був відкритий для відвідуван­ня. Але й за таких умов існування національна культур­на установа була небажана панівним колам. У 1937 ро­ці їм вдалося на деякий час закрити музей. Але завдяки домаганням трудящих польський уряд був змушений знову його відкрити.

Після возз'єднання західноукраїнських земель з Ук­раїнською РСР у 1939 році почалася нова сторінка в житті музею. Він став державною установою, дістав усі можливості для дальшого розвитку, активної участі в культурному житті народу.

Багато шкоди музею завдала німецько-фашистська окупація. Загарбники пограбували та знищили найцін­ніші експонати. Повернення до нормальної діяльності музею почалося з перших днів після визволення При­карпаття у 1944 році.

У перші повоєнні роки музей мав такі відділи: гуцуль­ського мистецтва, етнографічний, Великої Вітчизняної війни. Найбільше було в ньому експонатів з народного мистецтва, що в наступні роки остаточно вирішило про­філь закладу.

До лютого 1945 року музей вважався краєзнавчим, затим йому було надано статус художнього. Одночасно було затверджено його теперішню назву.

З часом музей перетворився на справжню скарбницю народного мистецтва Гуцульщини, став широковідомим центром його популяризації. Колекції музею нарахову­ють близько 15 тисяч експонатів. Експозиція розкриває етапи розвитку народного мистецтва Гуцульщини з кінця XVIII ст. по сьогоднішній день. Найбільші колекції одягу, тканин, вишивок. Це насамперед комплекси чо­ловічого та жіночого одягу з різних сіл Гуцульщини, компоненти одягу — сердаки, кептарі, кожухи тощо.

У музеї є чимало надзвичайно різноманітних за ком­позиційним вирішенням, орнаментикою, колірною гамою одягових та інтер'єрних тканин — запасок, поясів, хус­ток, переміток, верет, скатертей.

Збірка чоловічих та жіночих сорочок демонструє мистецтво вишивання, багатство мотивів, композицій, колірних сполучень, технік виконання, характерних для Гуцульщини. У фондах та експозиції широко пред­ставлені декоративні тканини, килими, вишивки ра­дянського періоду з усіх основних осередків. Це, зокре­ма, твори видатних народних майстрів-ткачів О. І. Горбової, Р. І. Горбового, Ю. Д. Бовича, М. Ю. Ганущака, Й. М. Джуранюка та ін.

Вирізняються твори талановитої ткалі, лауреата Дер­жавної премії імені Т. Г. Шевченка Г. В. Василащук з села Шешори Косівського району, її творчість є новим явищем у сучасному ткацтві Гуцульщини.

Цінними художніми виробами є традиційні ліжники з найбільш характерними візерунками: «кривий», «очкатий», «російський», «лопатковий», «вуставковий» та ін.

Велику цінність мають твори заслужених майстрів народної творчості УРСР Г. Ю. Герасимович з міста Ко­сова та П. Ф. Клим з села Виженка Вижницького райо­ну Чернівецької області, М. Сабадаш з Коломиї.

У 1981 році музей придбав колекцію моделей сучасно­го одягу Г. Г. Вінтоняк з міста Коломиї, яка активно розвиває традиції крою гуцульського одягу, орнаменти­ку ткацтва та його колірне багатство.

Колекція різьби по дереву (понад 2500 експонатів) знайомить з історією поширеного на Гуцульщині виду народного мистецтва. В збірці дорадянського періоду є різні предмети хатнього вжитку (боклажки, барильця, рахви, ложки, сільнички тощо), форма та орнамент яких відзначаються високими художніми якостями. Привер­тають увагу багатством форм, декору, вмілим їх поєд­нанням скрині, столи, сволоки, сільськогосподарський інвентар. По цих виробах можна простежити розвиток різьби по дереву, поступовий перехід майстрів від прос­тих елементів орнаменту до складних композиційних ви­рішень.

Виняткову художню цінність має колекція творів різь­бярської родини Шкрібляків з села Яворова Косівського району, які визначили нові напрямки в розвиткові різьби по дереву.

Музей має цінну збірку творів видатного різьбяра кін­ця XIX — початку XX ст. В. Г. Девдюка з Косова, який збагатив різьбу та інкрустацію новими мотивами та ком­позиційними вирішеннями, багато зробив у справі підго­товки різьбярських кадрів.

Досить повно представлена творчість видатних май­стрів різця нашого часу: заслужених майстрів народної творчості УРСР Юрія та Семена Корпанюків, І. В. Балагурака, членів Спілки художників УРСР М. П. Тимківа, В. І. Кабина, В. В. Гуза, Д. Ф. Шкрібляка, М. І. Грепи-няка, які примножують народні традиції, удосконалю­ють художні прийоми, що побутують у місті Косові, се­лах Яворів, Річка, Брустурів, Космач та ін.