Сторінка
5
Офіційною метою перепису був збір відомостей для запровадження кращого і справедливішого порядку. Насправді ж Рум’янцев сподівався вирішити багато інших специфічних проблем 3.
Він мав надію визначити склад населення в офіційних категоріях поміщика, козака, священика та селянина. Реєстрація кожної особи й опис кожного господарства мали б зменшити інтенсивність переходів селян і встановити точну кількість козаків. Більш повні відомості про їхні загальні економічні умови могли прискорити формування регулярної військової сили, яка б перебувала на самозабезпеченні, і визначити можливість збирання проектованого 30-процентного податку на козацьке майно 1. Перепис мав визначити, які землі були дійсно приватними і які належали державі. Особливо Рум’янцев цікавився царськими та монастирськими землями. Він хотів повернути державі колишні царські землі, компенсуючи за це їхніх нових власників регулярною платнею. Врешті-решт, він мав надію, що перепис дасть можливість одержати інформацію про рівень та інтенсивність торгівлі, життєздатність цехів, промисловості та ремесел, які планувалося поліпшити.
В кожному районі для проведення перепису була створена спеціальна комісія. Очолювана російським офіцером, вона складалася з нижчих чинів російського офіцерства та місцевих українських чиновників. Через перевантаженість і необізнаність росіян з місцевими умовами робота йшла повільно. Ще однією перешкодою був пасивний опір місцевого населення. Крім міщан, усі побоювалися перепису: селяни боялися бути прив’язаними до свого місця проживання та збільшення податків; козаки не бажали виконувати військові та податкові повинності; землевласники ж були стурбовані тим, що маєткові права можуть опинитися під загрозою. Багато землевласників відмовлялося подавати необхідні дані, посилаючись на те, що вони не розуміються на обмірах і геометрії 2. Українці, члени різноманітних комісій, прикидалися хворими і відмовлялися брати в них участь. Голова Полтавської комісії доносив, що 1767 p. жоден з українців на роботу не з’явився 3.
Перепис тривав до 1769 р. і був перерваний початком російськотурецької війни. Важко визначити, наскільки він був завершений, адже велика кількість документів не збереглася. Очевидно, значна частина роботи була виконана, бо ще й сьогодні в українських архівах можна знайти виповнені переписні форми на більш як 3500 населених пунктів 4.
Особливою турботою генерал-губернатора Рум’янцева як представника просвітницької монархині була боротьба з пияцтвом і забобонами. У донесенні до Малоросійської колегії Рум’янцев висловив своє обурення з приводу великої кількості людей, що виробляли і продавали алкогольні напої. Як приклад він подавав Глухів — порівняно невелике містечко, де було 166 шинків. Рум’янцев пропонував уряду взяти під контроль виробництво та торгівлю алкоголем, а його обсяг скоротити згідно з суворими положеннями Литовського статуту 1. Ці заходи, як сподівався генерал-губернатор, сприяли б зменшенню пияцтва серед населення.
Подібно до цього, Рум’янцев хотів викорінити вірування у ворожок, заклинання та інші забобони. Він наказав суворо дотримуватися Литовського статуту, що забороняв ворожбитство та чаклування; за це публічно були засуджені дві жінки. Рум’янцев розпочав широку кампанію проти забобонних вірувань і просив парафіяльних священиків своїми проповідями допомогти цій справі 2. Генерал-губернатор Рум’янцев щиро бажав поширити просвіту, запровадивши освітню реформу. Заснування нових шкіл було єдиною імперською програмою, яку з ентузіазмом вітала українська нова шляхта, що роками мріяла про заснування в Гетьманщині університету. Київська академія та Чернігівська колегія зі своїми застарілими навчальними планами вже не відповідали потребам нової шляхти, яка тепер посилала своїх дітей на навчання у Санкт-Петербург, Москву та Західну Європу. Перед відставкою гетьман Розумовський склав план заснування університету в Батурині 3. Крім того, Глухівська рада зверталася з проханням про відкриття двох університетів і середніх шкіл, пізніше повторене у програмі генерал-губернатора Рум’янцева, яке він подав Катерині. Цариця, напевне, зв’язала цей проект із секуляризацією церковного майна, передбачаючи великі фінансові витрати на його реалізацію, і просто побажала Рум’янцеву успіхів у поліпшенні освіти. Тому в Гетьманщині тоді так і не було засновано ні університету, ні середньої школи 4.
Більш вдалою для Рум’янцева виявилася реформа початкової освіти, оскільки тут він міг опиратися на залишки системи, що вже колись існувала в Гетьманщині. Початкову освіту прості люди (козаки, міщани, іноді навіть селяни) могли здобути при церковних парафіях. Для навчання святого письма або церковних співів залучались місцеві священики, дяки або ж студенти Київської академії. Навряд чи це була повноцінна система освіти, оскільки вона цілком залежала від ініціативи місцевих священиків. Проте таких шкіл нараховувалось сотні, а «мандруючі дяки» мали можливість заробляти на прожиття, викладаючи у парафіяльних школах 5.
У 1750-х рр. адміністрація Розумовського приділяла певну увагу розширенню парафіяльних шкіл, де б діти козаків могли навчатися військового мистецтва і засвоювати основи грамоти. 1758 р. полковник Лубенського полку Іван Кулябка запровадив експериментальну програму, згідно з якою кожна сотня (або наразі її старшина) зобов’язувалась дати освіту всім дітям чоловічої статі у віці 12—15 років. Навчальний план складався з двох частин: грамоти та військового мистецтва (фехтування, стрільби тощо). 1760 р. до цих приходсько-сотенних шкіл було записано 1624 дітей Лубенського полку. Розумовський вважав цю програму настільки вдалою, що наказав запровадити її у всіх 10 полках Гетьманщини, але відставка перешкодила втіленню наказу гетьмана в життя. Незабаром після одержання своїх повноважень генерал-губернатор Рум’янцев розпорядився продовжити та розширити шкільне навчання по сотнях 1. Відтак Рум’янцев втілив у життя одну з найбільших реформ, задуманих попередньою адміністрацією, що, напевно, задовольнило багатьох українських урядовців.
Запровадження освітницької програми дискредитованої української адміністрації було для Рум’янцева одним із шляхів виконання покладеного на нього Катериною основного завдання — зменшення напруження між українцями та росіянами. Оцінюючи вплив генерал-губернатора на розвиток українсько-російських відносин, слід врахувати не тільки політику Рум’янцева, але й його характер та стиль правління. Він був настільки пронизаний воєнним духом, що не терпів навіть найменшої непокори: коли глухівські козаки відмовилися від регулярної служби, Рум’янцев наказав їх висікти; коли 77 козаків, яким набридла нерішучість і бездіяльність їхнього командира, самовільно повернулися додому на жнива, він заарештував їх і жорстоко покарав 2. Особливо безжалісно Рум’янцев викорінював будь-які прояви автономістського духу. Коли під час виборів у Законодавчу комісію група ніжинських шляхтичів наполягала на складенні петиції про обрання гетьмана, Рум’янцев розпорядився їх арештувати (хоча згодом імператриця їх пробачила), 33 з них він засудив до страти, а 18 відправив на довічне заслання 3. Генерал-губернатор ясно дав зрозуміти українській новій шляхті, що його терпіння має певну межу і той, хто її перетне, буде негайно і жорстоко покараний.
Завантажити реферат