Сторінка
1
Початок руху монгольських орд вийшов з басейну ріки Амуру. Десь коло 1000-го року вони почали творити окремі держави, а в середині XII ст. Темуджін об'єднав декілька, монгольських племен на північно-східньому краю Монголії і в перших роких XIII ст. став її володарем. 1206 року курутлай — загальні збори представників племен — проголосив його необмеженим володарем, і він прийняв ім'я Чінгізхана. Столицею нової могутньої держави став Каракорум. Звідти монголи підбили Китай з Пекіном і сусідні землі. 1219 року Чінгізхан розпочав війну з Ховарезмом (сучасний Туркестан), а звідти пішов на захід. Найкращі воєначальники Чінгізхана, Джебе і Су-бугай, перейшли південне узбережжя Каспійського моря, північну Персію, південний Кавказ, розбили грузинське військо і з'явилися в степах північного Кавказу. Тут зустріли їх сили половців, ясів, косогів та інших кавказьких народів. На Подонні, в 1222 році, монголи розбили половців, при чому кількох ханів було забито, а старий Котян, тесть Мстислава Галицького, з рештками половців відступив до Дніпра. Котян звернувся до Мстислава Галицького та до інших українських князів, прохаючи допомоги. У Києві відбувся з'їзд князів, на якому вирішено допомогти половцям. В численному поході брали участь князі Київський, Чернігівський, Волинський, Галицький, Смоленський, Половецька орда, «вигонці галицькі» з Галицького Пониззя. По дорозі прибуло до них кілька посольств від монголів, які просили не втручатися у війну, бо, мовляв, на Русь вони не зазіхають. Князі не послухали. Над р. Калкою (р. Калець, біля Марію-поля), з причини браку дисципліни та порядку в командуванні, також втечі половців — українські сили розбито, 6 князів жорстоко закатовано, а з війська врятувалася ледве десята частина, — писав сучасник. Після того монголи дійшли до Дніпра й повернулися до Азії. Минуло ІЗ років, і монголи знов щзийшли під проводом хана Бату (Батия). Вони піднялись Волгою, сплюндрували Волзьку Болгарію, а наступного року спустошили землю Мордви, Рязанську землю, Ростово-Суздальську, попалили міста, села. Потім Волгою спустилися до Чорноморських степів і два роки добивали половцій. Року 1939 татари знову прийшли в Україну, зруйнували Переяславщину, Чернігівщину і 6 грудня 1240 р., після жорстокої облоги, здобули Київ, що його ревно боронив воєвода галицький,князь Дмитро. Місто зруйновано, спустошено, пограбовано. Пишучи про це, літописець згадує киян, які рятувалися в Десятинній церкві, на хорах, і згинули під їх руїнами, З Києва Бату пішов на Волинь, здобув Колодяжин, Кам'янець. Данилів та Кременець витримали облогу. Зате Володимир, Галич, а також «градьі многм, им же ність числа», монголи зруйнували цілковито. На початку 1241 року татарські орди рушили на Польщу, зруйнували Люблин, Завихост, Сандомир, Краків, Вроцлав. Біля Ліґніца зустріло їх велике військо польське, пруських хрестоносців, лицарів Шлезька, Моравії, але всі вони були розбиті в квітні 1241 р. В Европі зчинилась паніка. Готувалися до оборони: Лїобек, Нюрнберґ, Тюрінгія, Прага, Оломуц, Брно. Татари розбив угорську армію під Сайо, в 1242 році вступили у Хорватію і зруйнували Загреб, Окремі загони Батиєвого війська спустошили сербські та болгарські землі. .Рух монгольських орд на захід припинився 1241 року, коли Бату, діставши повідомлення про смерть великого хава Огодая (чи Огдая), поспішно подався до Азії. Але незабаром він повернувся до Європи. Внаслідок смерти Огодая татарська орда розділилася, і Батий, діставши незалежне становище, заснував Кипчакську, або Золоту орду над долішньою Волгою, із столицею Сараєм. У Західній Европі ініціативу боротьби з монголами виявив папа Інокентій IV, обраний 1243 року. В 1245 році він скликав у Ліоні Вселенський собор, на якому поставив це питання. На соборі виступав руський єпископ, чи архиепископ Петро (місце, звідки він прибув, залишається нез'ясованим), який докладно зиав татар, їх військову тактику, численність, навіть пляни. Це були перші правдиві відомості, що їх Европа дістала про тих напасників. Дещо міг додати празький єпископ Микола, який був свідком нищення своєї країни монголами. Собор ухвалив закликати всіх християн до боротьби: будувати фортеці, засіки, копати рови на шляхах, якими вороги можуть посуватися, жертвувати гроші. Організацію оборони взяла на себе папська курія. Перед збройною боротьбою Інокентій IV пробував мирно розв'язати проблему, нахиливши монголів до християнства. Для того він відрядив, ще до скликання собору, три посольства: одно через Сирію, друге через Грузію і третє, очолене францісканцем Іваном П'яно (або Пляно) де Карпіні — через Чехію, Польщу та Україну. Основної мети — навернення монголів на християнство — посольства не досягли, але привезли інформації про їх побут, релігію, а головне — імперіялістичні пляни. Завдяки добрій організації Золота орда мала могутню силу. На її чолі стояв, хан з необмеженою владою, оточений родовою аристократією. Старе уявлення про примітивність татарської орди доводиться сильно змінити. Навпаки — вона була дуже складною організацією, яка забезпечувала мілітарний успіх, і відзначалась високою технікою, утримання величезних мас війська, що при портативності провіянту, дозволяла робити великі переходи. Десяткова система війська (кожні 10 вояків становили одиницю, десять таких десятків — сотню, десять сотень — тисячу, десять тисяч — «тьму» на чолі з воєводою) забезпечувала службу та відповідальність перед ханом. У часи, коли переписів населення ще не знали, татари вже вели його облік, бодай приблизний, і це давало їм можливість дуже швидко використовувати всі матеріяльні можливості, що їх мала країна. Монгольський рух на захід мав найширіш імперіядістичні пляни. Згідно з досить добре опрацьованою державно-правною теорією, монгольські хани хотіли підкорити увесь світ ігід свою владу, як представників єдиного Бога. Всі володарі, що визнають владу хана, казали вони, стануть його васалями, а хто не визнає — буде забитий, а його землі — сплюндровані. Монголи ставилися толерантно до християнської релігії, навіть з пошаною до Церкви. Духовенство було звільнене від данини. Як свідчив посол папи Інокентія до монголів, де Пляно-Карігіні, в самій столиці великого хана Гаюка — Каракорумі — відправляли службу Божу за обрядом Грецької Церкви. Наприкінці ХПІ ст. в орді був окремий єпископ Сарайський. Татарське панування, або «іго», як називали його на -Гусі, виявлялося головним чином у двох формах. Поперше — татари стали видавати князям «ярлики»-грамоти на князювання. Для цього вони викликали князів до Золотої орди і, залежно від довір'я, яке викликав той чи інший князь у хана, від розміру подарунків, видавали «ярлик», не рахую
Завантажити реферат