Сторінка
4

Питання української автономії на «великому зібранні» Законодавчої комісії

Поява Григорія Полетики на чолі української делегації була дещо несподіваною. Випускник Київської академії, предки якого походили від польсько-литовської шляхти, відомої ще до часів Хмельницького, Полетика продовжував свою освіту в академічній гімназії Санкт-Петербурзької Академії наук 2. Отримавши посаду перекладача з латини й німецької мови при Академії наук і Священному синоді, 1757 р. він дістав титул колезького асесора, а після відставки 1761 р., став надвірним радником. Перші наукові праці Полетики, опубліковані 1757 р.,— це російські переклади з Арістотеля і стаття про походження російської освіти. Остання спричинила його конфлікт з Ломоносовим, що, напевне, вплинуло на його рішення залишити перекладацьку роботу. 1764 р. Полетика знову подався на державну службу на посаду головного інспектора морського кадетського училища. Численні його предки посідали значні посади в адміністрації Гетьманщини, але сам Полетика ніколи не посідав українських урядів. Можливо, Полетика брав участь у Глухівській раді 1763 р., але він не був відомий у центрі як український громадський діяч. То ж не дивно, що рішучий захист Полетикою української автономії став для російської імперської влади несподіванкою.

Першою акцією Полетики як голови української делегації була відповідь за пунктами на наказ Малоросійської колегії. У меморандумі, представленому «великому зібранню» під назвою «Заперечення депутата Григорія Полетики щодо настанов Малоросійської колегії панові депутатові Дмитрові Натальїну» 3, Полетика дав оцінку договорам, за якими Україна прийняла протекторат царя.

Він перерахував 10 переваг, отриманих Росією внаслідок цього союзу. За ці вигоди цар завжди гарантував українські права та привілеї. Тепер же наказ Малоросійської колегії намагався «ввести въ Малую Россію такія учрежденія, которыя правамъ и вольностямъ оныя во всемъ противны, и тЂмъ нарушить святость договоровъ .» 1. Полетика вважав, що 130-річний досвід підтвердив повну відповідність українських норм принципам української самоуправи. Можливо, якісь закони ще не були досконалими, а гетьмани не завжди поводилися справедливо, але будь-які реформи повинні походити від українського народу, а не від правлячої колегії.

Полетика не тільки критикував наказ Малоросійської колегії за порушення місцевих прав, але й прагнув довести, що викладені в ньому пропозиції не потрібні. Навіщо запроваджувати чужоземну модель для українських міст, якщо їх можна відродити підтвердженням магдебурзького права та міської автономії? Подібним же шляхом можна було досягнути розз’єднання військового і цивільного урядів. І навіщо замінювати козацьку старшину регулярними армійськими офіцерами? Краще відібрати гідних козацьких старшин із військовим досвідом. Отже, Полетика виявився рішучим противником запровадження російських імперських порядків у Гетьманщині. Стійкий захисник історичної легітимності, він підтримував тільки такі зміни, які відповідали вітчизняним традиціям, постійно демонструючи цю позицію у своїх виступах і записках.

Коли «велике зібрання» розпочало розгляд пропозицій про «Права дворянства», то відчувалося назрівання широких дебатів з питання земельних привілеїв. Стаття 43 запропонованого проекту говорила, що «Никто, кромЂ россійскихъ благородныхъ, въ Россіи сими правами пользоватъся не можетъ» 2. Було незрозуміло, чи це стосується імперії в цілому, чи лише російських земель. Як слід визначити російських дворян — як суб’єктів імперії чи як етнічних росіян; чи підпадала іноземна знать під поняття російського дворянства? Очевидно, що вона мусила протестувати проти такої багатозначної та небезпечної формули.

Чекаючи на формальне обговорення статті 43, Полетика розпочав підготовку до систематичного захисту українських прав і привілеїв. Він склав меморандум з витягами з Литовського статуту, що визначали права шляхти, а також з уривками з договорів, укладених між гетьманом й царями, царських грамот і всіх інших документів на підтвердження «малоросійських прав і вольностей». Коли статтю 43 було зачитано, Полетика вже мав готовий меморандум 3.

21 серпня 1768 p. «велике зібрання» розпочало дискусії нової статті 43. Одразу виникла проблема дефініції «російського дворянина». Шляхта південної України бажала забезпечити собі повні права російського дворянства, проти чого виступив депутат від Гетьманщини Володимир Золотинський. Нагадавши асамблеї про грамоти, даровані «малоросійській шляхті» королями й царями, він звернувся до депутатів з проханням розглянути меморандум Полетики. Золотинський пропонував доповнити статтю 43 таким чином: «сими преимуществами пользуется великороссійское дворянство; малороссійское же, лифляндское и эстляндское шляхетства, по общему всЂхъ ихъ прошенію, остаются въ разсужденіи ихъ мЂстъ на прежнихъ своихъ правахъ и привилегіяхъ» 1.

Таку ж позицію зайняв і Григорій Полетика. Виступаючи після Золотинського, Полетика насамперед піддав критиці запропонований проект у цілому, а потім перейшов до проблем української автономії. На думку Полетики, якщо проект не стосувався Гетьманщини, то в ньому слід було лише підтвердити традиційну українську автономію, в іншому разі — до нього слід було включити такі права української шляхти:

1) за винятком випадків безпосередніх повноважень імператора — всі урядові функції в Гетьманщині виконуються шляхтою;

2) тільки шляхта має право видавати закони, що потребують формального затвердження імператором;

3) всі внутрішні справи, включаючи оподаткування та реквізиції, вирішує шляхта;

4) вільні вибори українських цивільних та військових урядовців з числа «корінної малоросійської шляхти»;

5) шляхтича не дозволяється ув’язнювати, за винятком серйозних злочинів, а при звинуваченні у злочині він не може бути переданий до суду без дотримання прийнятих законів і процедур;

6) шляхта посідає повну судову владу над мешканцями своїх маєтків;

7) право шляхти подорожувати в інші країни без спеціального дозволу;

8) право шляхти вільно розпоряджатися своїм рухомим і нерухомим майном;

9) право шляхти на повну власність своїх маєтків, включно, наприклад, з корисними копалинами;

10) шляхта звільняється від усіх податків, за винятком невеликого земельного податку;

11) шляхта має право на торгівлю на своїх та іноземних ринках, не сплачуючи жодних тарифів або податків;

12) у випадку смерті іноземця, що проживав у шляхетському маєтку і не залишив по собі спадкоємців, все його майно успадковує землевласник, а не державна скарбниця;

13) війська не повинні перебувати на постою в шляхетських маєтках;

14) житлові будинки шляхти користуються правом недоторканості, в них забороняється проводити обшуки; навіть злочинця не можна забрати з шляхетського маєтку без дозволу власника;

15) шляхта має право вирубувати ліси, полювати та займатися рибальством на всіх державних землях.