Сторінка
8

Іcторiя розвитку економiчних теорiй , та становлення рiзних наукових шкіл

Цінність у Рікардо, як уже зазначалось, складається із за­робітної плати і прибутку. Прибуток у Рікардо — це надлишок цінності над за­робітною платою. У нього не викликає ніяких сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати.

Він детально аналізує питання співвідношення заробітної плати і прибутку як двох складових цінності. Якщо зростає заробітна плата, зазначає Рікардо, то відповідно зменшується прибуток капіталіста.[4;85]

Рікардо cтверджуе , що рента створюється працею, а не є продуктом природи. Вартість с/г продукту визначається витратами праці на їх виробництво за найгірших умов, тому середні та кращі землі приносять доход, який є різницею у витратах виробництва і вигляді ренти привласнюється землевласниками. Виникнення ренти Рікардо пов'язує з утвердженням приватної власності на землю. Із зростанням населення обробляються менш родючі або гірш роз­ташовані ділянки землі. В такому разі на кращих землях виникне рента, а її величина буде залежати від різниці якості цих ділянок. Мінова цінність всіх то­варів (в тому числі і промислових) у Рікардо регулюється найбільшими витра­тами праці, необхідними для їх виробництва. За цих умов на кращих землях, де витрати на одиницю продукції менші, утворюється додатковий доход. Під впливом конкуренції фермери задовольняються середнім прибутком, а додат­ковий доход привласнюється власниками землі як рента. Отже, рента в ро­зумінні Рікардо — це надлишок цінності над середнім прибутком.[4;93].

Марксизм.

Серед iнших економiчних поглядiв cлiд видiлити марксизм,який виник у 40-х pp. XIX ст. як напрям класичної по­літекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу.

Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучас­никами і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже форму­вання марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, про­явом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння.

Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капі­талістичного виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Поча­лось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу.

1836 р. В Англії виникає чартистський рух, що проіснував близь­ко чверті століття. Його організованість, масовість, економічні та, головне, політичні гасла свідчили про те, що у суспільстві народжу­ється нова могутня сила.

Розвиток капіталізму в Німеччині, на батьківщині Маркса й Ен­гельса, відбувався шляхом повільної реформації феодальних відно­син, що болісно позначалося на основній масі населення. Повстан­ням сілезьких ткачів 1844 p. розпочався новий напрямок у робітничому русі: виступи робітників почали набирати комуністич­ного забарвлення. Саме тоді уперше постало питання про теоретич­не обгрунтування революційної боротьби.

У Франції 1831 та 1834 pp. суперечності розвитку капіталізму від­билися в повстаннях ліонських ткачів. Революція 1848 p., коли па­ризькі робітники вийшли на барикади з буржуазно-ліберальними га­слами, та післяреволюційні події підготували нові підходи до ви­значення мети боротьби робітничого класу за свої права.

Капіталізм усім своїм розвитком готував собі ворогів, не виправ­довуючи ні ліберальних сподівань, ні теоретико-економічних обгрунтувань його прогресивності. Тому одночасно з еволюцією класичної економічної теорії відбувається формування нового на­пряму — марксизму, що спочатку обмежувався обгрунтуванням ре­волюційно-демократичної теорії перебудови суспільства.[12;69]

Карл Маркс та Фрідріх Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи та теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соці­альні науки і не залишила поза увагою ні політику, ні економіку, ні закономірності соціального та духовного розвитку суспільства. Загалом же, свiй розвиток марксизм наприкінці XIX століття проходить трьома напрямками:

1. Розповсюдження ідей марксизму, пропаганда та подальший розвиток його теоретичних концепцій з урахуванням нових історичних умов.

2. Розробка ідеї революційного перевороту та побудови нового суспільства.

3. Аналіз закономірностей еволюційного розвитку суспільства. [12;80]

На стадії становлення засновники теорії комуністичного майбутнього обмежувалися критикою існуючих форм держави та правових систем. Зокрема, К. Маркс і його соратник Ф. Енгельс вважали, що державний устрій Німеччини є неро­зумним, як і закони цієї держави. Основа права — приватний інтерес багатіїв і держави як виразника їхніх інтересів. Тому держава — це інструмент беззаконня, оскільки більша частина суспільства не має можливості користуватися своїми правами. З огляду на це К. Маркс не поділяв думки багатьох мисли­телів, зокрема Г. Гегеля, про те, що держава — символ добро­буту, і зробив висновок, що на землі немає такої держави, яка повною мірою відповідала б своєму призначенню. Щоб це сталося, необхідно усунути приватний інтерес. З'ясовуючи сутність держави та її співвідношення з суспільством, К. Маркс не погоджувався з Гегелем відносно того, що дер­жава породжує громадянське суспільство. З цього приводу він зазначив, що навпаки — сім'я й громадянське суспільство є передумовою, підґрунтям держави і права.[4;256]

Також класики зазначали,що сутнiсть людини – це праця. З одного боку, завдяки праці людина стає суспільною істотою. Праця формує людину й людство в цілому. З іншого боку, праця є силою, яка протистоїть людині — відчуженою працею, під якою мисли­тель розумів підневільну працю на власника, котрий привлас­нює її результат (продукт). Відчужена праця призводить до відчуження між людьми.