Сторінка
13

Іcторiя розвитку економiчних теорiй , та становлення рiзних наукових шкіл

Державі рекомендувалося здійснювати пряме бюд­жетне фінансування інвестиційних проектів з метою сти­мулювання сукупного попиту. Крім того, варіюючи по­даткові ставки і податкові пільги, держава може впли­вати на розміри і потоки капіталовкладень, на фонд спо­живання, на рівень цін. Але не слід побоюватися можли­вого дефіциту державного бюджету, оскільки пов'язана з таким явищем інфляція робить непривабливою ліквідну форму заощаджень і сприяє перетворенню їх на інвестиції. Серед рекомендацій з керування попитом було також відмовлення від безумовного додержування принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності. Про­текціоністські заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для збіль­шення зайнятості і росту національного доходу.

Теорія Джона Кейнса сформувалася в 30-х роках XX століття і відбила кризову ситуацію, що склалася у світовій економіці після Великої Депресії початку 30-х років. Теорія Кейнса статична, оскільки аналізувала еко­номіку в стані кризи і тільки в короткостроковий період. Але в період порівняно стійкого економічного зростан­ня, Ідо настав після Другої світової війни, проблема підтримки рівноваги перемістилася в сферу економіч­ної динаміки, тобто з'ясування умов забезпечення ста­більних темпів росту в довгостроковій перспективі. Для аналізу цих процесів використовується кейнсіанський теоретичний апарат, на основі якого будувалися моделі, які відбивають різні стани економіки, що розвивається, які виникають у процесі циклічних коливань.[13;197]

Неокейнсіанство

В 50рр. деякі прихильники основних ідей економічного вчення Кейнса та його послідовників щодо необхідності обгрунтування необхідності і можливості державного регулювання економіки сприйняли ці ідеї як вихідну позицію для розробки нових теорій, суть яких зводилися до з’ясування і обгрунтування механізму постійних темпів економічного зростання. Моделі стійкого економічного росту, теорії рівноваги розроблялися представниками неокейнсіанського напряму Елвінiном Хансененом (1887 – 1976), Сеймуром Харрісом (1897 – 1974). Вони грунтувалися на тій самій методологічній передумові, що й модель Кейн­са: рівновага досягається при рівності заощаджень та інвес­тицій. Але якщо розглядати проблему з позиції довгостроковості, то рівність досягається лише як середнє з багатьох відхилень у ту чи іншу сторону. Інвестиції можуть бути меншими від заощаджень, і тоді сукупний попит не може поглинути вироблений дохід, або більшими від зао­щаджень, коли наміри інвестувати переважають наявні заощадження, і тоді економіка реагує на надмірний попит інфляційним зростанням цін. При досягненні оптимального темпу зростання інвестиції, що передбачаються, по­рівнюються з фактичними заощадженнями.

Рівновага не досягається автоматично. Необхідна сис­тема регулюючих заходів, спрямованих на згладжування циклічних коливань і утримання системи в положенні, близькому до рівноважного. Ці заходи включають так звані вбудовані стабілізатори і компенсуючі ходи урядової економічної, політики: маніпулювання податковими ставками, ставкою відсотка, нормою обо­в'язкових резервів. Оскільки йдеться про довгостроко­ву перспективу, необхідно не спорадичне, а постійне .втручання держави.

Інвестиційна теорія стала основою розробки неокейнсіанських антициклічних програм, які концентрували увагу на динаміці інвестицій, їх регулюванні з боку держави. Так Хансен запропонував два методи регулювання економіки, -- стабілізація обсягів інвестицій, а значить компенсацію коливання приватних інвестицій засобами податкової і грошової політики.

Основний наголос робився на державні витрати – збільшення державних інвестицій за допомогою бюджетного і кредитного механізмів. Для покриття державних витрат рекомендувалося збільшити податки, державні позики, здійснювати помірну інфляцію. стимулювання приватних інвестицій пропонувалося здійснювати за допомогою державних замовлень і закупівель, надання субсидій та кредитів, податкових пільг.

Американські неокейнсіанці вважали державний бюджет головним механізмом регулювання економіки. Вони називали його “вбудованим стабілізатором” покликаним автоматично реагувати на циклічні коливання і пом’якшувати їх.

До “вбудованих стабілізаторів” в доходній частині бюджету відносяться – подоходний податок, а у витратній – виплати на соціальне страхування, виплати по безробіттю та інше. На думку американців, сума податків зростає під час підйому і зменшується під час криз. Видатки держави збільшуються в період криз і зменшуються під час підйомів, таким чином автоматично стабілізуються розміри ефективного попиту.[13;215]

Монетаризм

Кейнсіанськая концепція, що па­нувала в економічній науці упро­довж понад чотирьох десятиліть (30-70 роки XX ст.), на початку 80-х років зіткнулася з глибокою кризою. При­чиною її стали недоліки самої доктрини — ігнорування грошового чинника, надмірне вторгнення в природу еко­номічного циклу, що порушує механізм саморегуляції, і економічна ситуація, яка змінилася, що не дістало пояс­нення в межах доктрини Джона Кейнса, наприклад од­ночасне зростання інфляції і безробіття (стагфляція).[9;24]