Сторінка
1

Концепція дрібновласницького соціалізму

Засновиком напрямку дрібновласницького соціалізму є Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773—1842). Він посі­дає своєрідне місце в історії політичної економії. За словами К. Маркса, він завершує класичну політичну економію і започатко­вує дрібнобуржуазний напрям. Західні економісти, оцінюючи світо­гляд Сісмонді, підкреслюють те, що він першим виступив проти ка­нонів класичної політичної економії, яку назвав «економічною ортодоксією». Народився Сісмонді в родині протестантського пас­тора в околицях Женеви. Службову діяльність розпочав у ліонсько­му банку. Згодом залишає Францію і повертається до Женеви, деякий час живе в Англії та Італії. 1880 р. знов повертається до Женеви, де працює секретарем торгової палати. Залишивши цю посаду, Сісмонді цілком присвячує себе науковій діяльності. Він був не ли­ше економістом, а й істориком, що залишив і в цій галузі велику на­укову спадщину.

Як економіст Сісмонді спочатку був послідовником А. Сміта. У праці «Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії в їхньому застосуванні до торгового законодавства» (1803) він пропагує ідеї Сміта, виступає прихильником вільної конкуренції, фритредерства. 1819 р. Сісмонді опублікував свою головну працю «Нові начала політичної економії, або Про багатство в його відно­шенні до народонаселення». (Уже сама назва свідчить про намагання Сісмонді побудувати політичну економію на нових засадах. Він пе­реконаний, що це йому вдалося. У передмові до другого видання праці (1827) він пише, що «розхитав основи науки».

Які ж нові ідеї проголошує Сісмонді? Передовсім він заперечує класичне визначення предмета й методу політичної економії. У кла­сиків, писав він, політична економія є наукою про багатство, яке вони відокремлюють від людини. Класична політична економія ні­би не помічає людину, «якій належить багатство і яка має ним ко­ристуватись». Він дає нове, порівняно зі Смітом і Рікардо, тлума­чення політичної економії. Предметом політичної економії Сісмонді вважає «матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави».

Сміт і Рікардо вивчають економічні процеси як природні, такі, що відбуваються стихійно, Сісмонді намагається дослідити їх як та­кі, що регулюються державою. Якщо класики аналізували реальні процеси створення багатства, його обігу й розподілу, то Сісмонді цікавить, як уряд повинен сприяти його виробництву й розподілу. Отже, політична економія перетворюється у нього з науки, що вивчає причинні зв'язки явищ, на науку, що визначає етичні норми господарської діяльності людей. Сісмонді застосовує також інші методи дослідження. Він критикує абстрактний метод класиків, іг­норування ними конкретно-історичних обставин. Сам Сісмонді, ста­влячи в центр своїх досліджень становище людини, наголошує на необхідності всебічного вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе. Відтак його можна вважати попередником істори­чної школи.

Сісмонді виступає з безкомпромісною критикою капіталізму. Він був одним із перших, хто звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників. Спостерігаючи поляризацію капіталістичного суспільст­ва, він бачить формування двох абсолютно протилежних класів — трудівників і власників — або, за його словами, багатіїв і бідняків.

Свобода конкуренції посилює цей процес. Саме вона призводить до руйнування дрібного виробництва, тобто до відокремлення влас­ності від праці. У такому відокремленні Сісмонді вбачає головну небезпеку, оскільки цей процес відбувається не лише в промислово­сті, а охоплює й сільське господарство, де формується велика земе­льна власність і селяни перетворюються на сільськогосподарських робітників.

Отже, Сісмонді вперше поставив питання, яких політична еко­номія раніше не розглядала. Він проголосив протилежність ін­тересів багатих і бідних, що, на його думку, посилюватиметься із розвитком виробництва.

Сісмонді не лише критикує капіталізм, він розробляє проект його реформування. Якщо розвиток виробництва за умов конкурентної боротьби посилює нерівність у суспільстві, призводить до загост­рення суперечностей, то немає сенсу дотримуватись ідеї економіч­ного лібералізму, що її пропагували класики.

Держава має втручатися в економічне життя. Передовсім треба (наскільки це можливо) відновити поєднання праці та власності. Для цього Сісмонді пропонує поділити виробництво між дрібними власниками, повернутись до дрібного виробництва і в сільському господарстві, і в промисловості. Однак шляхів реального здійснення цієї програми він не тільки не запропонував, а й не бачив. Сісмонді проти радикальних реформ, він оголошує себе противником комуні­зму, а його соціальні вимоги обмежуються необхідністю запрова­дження робітничого законодавства.

Теорія вартості, капіталу і доходів. Сісмонді, як уже було ска­зано, завершує етап класичної політичної економії у Франції. К. Маркс відносив Сісмонді до класиків на тій підставі, що останній був прихильником трудової теорії вартості. Сісмонді справді писав, що «праця є єдиним джерелом багатства .». Проте в нього, як і у класиків, немає визначення субстанції вартості. У нього мінова вар­тість товару визначається витратами праці на його виробництво.