Сторінка
2

Історія економічних вчень

Питання 9: Зародження класичної буржуазної політекономії у Франції. Економічні погляди П. Буагільбера

Перша наукова школа впродовж 15-16 століть під назвою “меркантилізм”, основою якої були гроші і якомога більше. Солідарними у своїх поглядах були різні вчені багатьох країн світу. Заслуговують на увагу твкі вченні як Скаруффі (Італія), Стаффорд (Англія), Монкретьєн (Франція). Ці вчені вбачали суспільне багатство з кількості золота, а його джерело у зовнішній торгівлі. Тому у своїх працях рекомендували монархам вести активну зовнішньоекономічну діяльність. За золото можна було придбати все, що було необхідно державі, головне тільки те, щоб його було достатньо.

Другою науковою школою була “фізіократия” (влада природи), представниками якої були Буагільбер, Кене, Тюрго. Це були французькі вчені, лікарі 17-18 століття. Представники другої школи вбачали суспільне багатство не в кількості золота та грошей самих по собі, а в товарах та продукції, яку потрібно було отримати при виробництві. Але виробництвом вони вважали продукцію сільського господарства, а виробництво інших товарів вважалася другорядною сферою.

Слід зазначити, що термін “політична економія” ужив французький вчений А. Монкретьєн у 1615 році і означав мистецтво державного управління господарством. Великої уваги заслуговує інший французький вчений, який залиший також помітний слід у своїй діяльності

П'єр де Буагільбер (1646 - 1714) - засновник класичної полі­тичної економії у Франції — народився в м. Руані в дворянській сім'ї, здобув юридичну освіту освіту, займався певний час літературною діяльністю, потім юриспруденцією. Але велика жага до економічних вчень та розвитку економічної теорії заставляли його працювати за сумісництвом. У свій вільний від основної роботи час, він займався економікою. З 1689 року і до останніх днів свого життя він займає посаду судді в Руані. Але впродовж 15 років свого життя він поряд з посадою судді він не покидав вивчення економічних процесів. Був людиною широкої доброзичливої справедливої душі, енергія та працьовитість не давала йому спокою, він постійно знаходив собі масу роботи, яка йому приносила задоволення.

Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів П¢єра Буагільбера. У працях “Доклад­ний опис становища Франції .” (1696), “Роздрібна торгівля Фран­ції" (1699), “Міркування про природу багатства, грошей і податків” (1707) та інших Буагільбер виступає з гострою критикою мерканти­лізму. Всупереч останньому він джерелом багатства вважає не обіг грошей та золота, а виробництво, зокрема сільське господарство. Він оголошує себе “адвокатом сільського господарства” і вимагає від уряду всілякого сприяння аграріям. Виробництво засобів праці, інструментів, господарчого інвентаря, одежі, взуття, тощо він вважав справою другорядною. Це було його помилкою. Але в інших справах він зробив багато корисного.

Буагільбер виступає за реформування податкової системи, проти державного регулювання цін на зерно. Свої економічні ідеї, спрямо­вані на реформування державної економічної політики, він викладає в досить різкій формі, не уникаючи політичних випадів проти уряду, що накликало на нього навіть репресії. Але великі зв¢язки у судових та юридично-адвокатських органах робили його не таким вразливим. Кар¢єра судді допомагала йому боротися з державними органами, які надмірно намагалися впливати на цінову політику.

Теоретично обґрунтовуючи питання реформування економічної політики, Буагільбер, як і Вільям Петті, ставить кілька проблем: чим визна­чається економічне зростання країни, дією яких законів забезпечує­ться зростання виробництва, що є джерелом багатства, що лежить в основі ціни. Він вбачав ціну головним чинником у збуті продукції.

Буагільбер розуміє об'єктивну суть економічних законів, які ді­ють як закони природи. Природу він ототожнює з Провидінням, тобто з Богом Він виступає проти втручання держави в економічне життя. Природа, наголошує він, сама встановить порядок, пропор­ційність та рівень цін, відновить торгівлю.

На противагу меркантилістам, які багатство ототожнювали тіль­ки з грошима, Буагільбер доводить, що справжнє багатство нації — це різні корисні речі, які допомагали б розвивати сільське господарство, а передовсім продукти землеробства. Джере­лом багатства є праця людини.

Теорію вартості П. Буагільбера, як і В. Петті, Карл Маркс називає заснов­ником трудової теорії вартості. Буагільбер виділяє ринкову ціну і “істинну”, або “справедливу” вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці на створення нового товару. Буагільбер виходить з того, що всі економічні зв'язки між людьми грунтуються на обміні продуктами праці та їх споживанні. Цей обмін, підкреслює він, має відбуватися згідно із витрата­ми праці. А це означає, що Буагільбер стоїть на позиціях еквівалент­ного обміну, тобто за якийсь один товар можна виміняти інший або кілька товарів, що дорівнюють кількості затраченої на них праці.

Для нормального економічного розвитку країни, за Буагільбером, потрібен вільний обмін між галузями виробництва й відшкодо­вування витрат виробників. Ці проблеми можуть бути вирішені між­галузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час, який припадає на одну одиницю товару за умов такого поділу, і ста­новить, на думку Буагільбера, його “істинну вартість”.

Метою товарного виробництва Буагільбер вважає споживання. Основну увагу він звертає на споживну вартість.

Заслуговує на увагу думка Буагільбера про необхідність рівнова­ги в ринковій економіці. Порушення рівноваги, підкреслював він, задушить усе в державі. Він розумів, що кількість вироблених товарів повинна дорівнювати кількості грошей

Теорія грошей по Буагільберу не збігалася з іншими вченими. Відсутність у Буагільбера чіткого розуміння при­роди товарного виробництва виявилась у трактуванні ним самого поняття “гроші”. Якщо в В. Петті вартість проявляється у грошах, то Буагільбер бере за основу прямий товарообмін. Він вважає, що гро­ші взагалі порушують природну рівновагу товарного обміну відпо­відно до “істинної вартості”. Всупереч меркантилістам, які вважали гроші єдиним видом багатства, Буагільбер бачить в них джерело всіх нещасть товаровиробників. Єдина корисна функція грошей, яку визначає Буагільбер, - це полегшення обміну. Саме тому, на його думку, не має значення, який товар виконує функцію засобу обігу. Отже, золото і срібло можна замінити паперовими грішми.