Сторінка
2

Економічне вчення А. Сміта

Поділ праці й обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям у СмІта є гроші. Виникнення грошей СмІт прави­льно розглядає як об'єктивний процес, а не як результат домовлено­сті виробників. У своїй праці Сміт подає надзвичайно цікавий мате­ріал щодо історії виникнення грошей. Він досить детально простежив цей процес і показав, що гроші — це товар, який від­окремився від маси інших товарів в результаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість, їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує обмін.

Визнаючи всі функції грошей, Сміт, проте, головною, визна­чальною називає функцію грошей як засобу обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» і підкреслив, що вони відрізняються від товарів, які обертаються з їхньою допомогою. На відміну від меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства, Сміт підкреслював, що дохід суспільства — це товари, а не гроші.

Сміт вважає за доцільне заміну золота і срібла паперовими гро­шима для здешевлення обігу. Найбільш придатні для цієї ролі банк­ноти. Загальна сума паперових грошей не може перевищувати кіль­кості золотих і срібних грошей, які вони замінюють. Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинні здійснювати банки.

Теорія вартості. Передовсім нагадаємо, що Сміт, як і інші еко­номісти тієї доби, користується терміном «цінність», а не «вартість». Цінність у нього має два значення: корисність і можливість при­дбання інших предметів. Перше він називає «цінністю у споживан­ні», друге — «цінністю в обміні». Це фактичне визнання споживної й мінової вартості. На парадоксі води й діамантів Сміт пояснює різ­ницю між споживною І міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність у споживанні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, і навпаки. «Нема нічого кориснішого за воду, але за неї на­вряд чи щось купиш і навряд чи одержиш щось в обмін. А діамант майже не має жодної цінності у споживанні, але часто в обмін на нього можна одержати дуже велику кількість інших благ» .

Для з'ясування основних правил, що визначають мінову цінність товарів, Сміт ставить три завдання: 1) визначити справжнє мірило мінової цінності, тобто визначити справжню ціну всіх товарів; 2) показати, з яких частин вона складається; 3) з'ясувати, через які обставини відбувається відхилення ринкової ціни від природної. Мінову, або природну, цінність товару Сміт, як і Петті, визначає через працю. «Праця, — писав він, — є справжнє мірило мінової цін­ності всіх товарів»1. Але на відміну від Петті, який вважав, що праця створює вартість лише в галузі видобутку золота і срібла, і фізіокра­тів, котрі зв'язували цей процес із сільським господарством, Сміт стверджує, що праця є основою цінності в усіх сферах виробництва. Він говорить про рівноцінність усіх видів праці. Сміт розрізняє квалі­фіковану й просту працю і зазначає, що кваліфікована праця в одини­цю часу створює більше цінності, ніж праця проста, некваліфікована.

У творах Сміта дивовижно переплетені два погляди на цін­ність— суб'єктивний і об'єктивний. Суб'єктивний полягає в тім, що, на його думку, робітники оцінюють свою працю як жертву, як вимушену відмову від свободи й відпочинку. Водночас він оцінює працю об'єктивно як основу багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертає головну увагу на мінову вартість, тобто на кількісний бік вартості.

Отже, у трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він заявляє, що трудова теорія справедлива лише для «раннього, примі­тивного» суспільства. Коли ще працю не було поділено, вона могла бути мірилом для обміну.

З розвитком поділу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стає необхідним, тому що дає змогу одержувати найрізноманітніші товари. По-друге, як зазначає Сміт, багатство особи — це її можли­вість одержувати продукти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов мінова цінність товару для товаровиробника буде визнача­тись кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на оди­ницю свого товару.

Товаровиробник, обмінюючи свій товар на якийсь інший, одер­жує, з власного погляду, більше праці, ніж віддає. Те саме відбуває­ться і з супротивною стороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці, відносно своїх можливостей щодо виробниц­тва одержуваного товару, ніж віддає. Тут ми знову маємо справу з поняттям суб'єктивної цінності, проте Сміт виводить його не з принципу корисності (австрійська школа), а з принципу праці.

Отже, перше з поставлених питань Сміт розв'язує цілком одно­значно. Основу цінності товару становить праця, уречевлена в това­рах, які одержують з допомогою обміну на даний товар.

Як же вирішує він питання про окремі складові ціни товару? На перший погляд, нелогічною є сама постановка такого питання. Які можуть бути складові ціни, якщо вона визначається працею?

Річ у тім, що Сміт чітко бачив різницю між обміном товарів у первісному суспільстві і за умов простого товарного виробництва, коли виробники обмінювалися працею, уречевленою в товарах, і обміном за умов капіталізму, коли відбувається обмін живої та уре­чевленої праці. Робітники стають продавцями товару «робоча сила», а капіталісти — його покупцями. Щоправда, Сміт вважав, що робіт­ники продають свою працю, що, так само, як і інші товари, має «справжню й номінальну ціну»1 (номінальна й реальна заробітна плата). За цих умов, пише Сміт, порушується закон еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевле­ної. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, складається з двох частин: заробітної плати і прибутку капіталіста, Третьою складовою цінності, за Смітом, є рента. Отже, як пише Сміт, «три першооснови будь-якого доходу, як і будь-якої мінової цінності, — це заробітна плата, прибуток і рента»2. Відтак цінність Сміт визначає доходами.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Інші реферати на тему «Історія економічних вчень»: