Сторінка
3

Рентні відносини та особливості їх прояву в сучасній економіці

Згідно положень марксистської теорії рентні відносини виникли водночас із появою і розвитком приватної власності на землю, а рента стала економічною формою реалізації приватної власності на землю. Во­на існувала ще за умов рабовласництва і феодалізму. При феодалізмі земельна рента відображала відносини між землевласниками і кріпосни­ми селянами і виступала формою додаткового продукту, який привла­снювався феодалом. Рента сплачувалась селянами у різноманітних фор­мах, існували відробіткова, продуктова і грошова рента. Капіталістична земельна рента відбивала відносини уже між трьома класами суспільства — земельними власниками, орендарями і найманими робітниками. У цьо­му випадку вона сплачується орендарями землевласникам у вигляді гро­шової орендної плати за тимчасове користування земельною ділянкою.

К.Маркс виділяв матеріальні умови, що породжують земельну ренту. Вони виникають із особливих якостей землі як головного засобу виробни­цтва у сільському господарстві. Однакові за кількістю і якістю затрати живої праці і капіталу на одиницю земельної площі приносять різний резуль­тат на різних за якістю землях, формуючи неоднакову вартість одиниці продукту. Водночас потрібно відзначити специфіку ціноутворення на сіль­ськогосподарські товари. Обмеженість продуктивних земель кращої і се­редньої якості змушує використовувати і гірші землі, продукція з яких е відносно дорожчою. На відміну від інших сфер господарської діяльності, ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію складаються на ґрунті найгірших умов виробництва. У зв'язку із цим, виробництво сільськогоспо­дарської продукції на кращих і середніх землях дає змогу одержати додатковий (надлишковий) прибуток, який і привласнюється власником землі у вигляді земельної ренти. Рента, за марксистськими уявленнями, виступає однією із форм (поряд з прибутком і процентом) додаткової" вартості, створеної додатковою працею найманих робітників і привлас­неної земельним власником. Останні, таким чином, є експлуататорами найманої праці у сільському господарстві разом із орендарями, котрі при­власнюють іншу форму додаткової вартості - прибуток.

Неокласична школа, на ґрунті критики марксистських поглядів, розширила розуміння рентних відносин, які, на думку неокласиків, не можна обмежувати лише послугами землі. Вони розповсюдили принципи формування ренти на усі види ресурсів, пропозиція яких є обмеженою (фіксованою).

З цих позицій, економічна рента — не просто дохід від виробничого фактора землі, а дохід від будь-якого ресурсу виробництва, пропозиція якого є нееластичною. Зокрема, основоположник неокласичного напряму в економічній теорії А.Маршалл вводить поняття квазіренти для позна­чення доходу, який власник обмеженого ресурсу одержує у короткостро­ковому періоді від нововведень (інновацій) у виробництво. Квазіренту він одержуватиме до того часу, поки у довгостроковому періоді не зміниться обсяг пропозиції, а нововведення не поширяться на усю галузь.

Квазіренту неокласики характеризують як несправедливий додат­ковий прибуток у короткостроковому періоді, який одержують внаслідок того, що не доводиться здійснювати «основні» витрати на придбання за­собів виробництва, тому що вони уже були здійснені попередньо. Якщо людина володіє виключними природними здібностями і обдаруваннями, які не є результатом її особливих зусиль чи жертв, здійснених заради майбутніх вигод, це дозволяє їй одержувати додатковий дохід порівняно із тим, який очікують звичайні люди за аналогічних витрат праці і капіталу.

Отже, доходи від рідкісних здібностей неокласики розглядають як квазіренту. Наприклад, оперні співаки чи професіональні футболісти одержують квазіренту завдяки своїм рідкісним здібностям. Футболіст, що заробляє 2 млн. доларів на рік, добре грав би і за 50 тис. доларів, якби це було звичайною ціною за його послуги. Різниця у 1,95 млн. доларів і буде квазірентою, яку футболіст одержує завдяки нееластичності (обмеженос­ті) пропозиції гравців його класу.

Отже, економічна рента, за неокласичними уявленнями, – це різниця між фактичним доходом, який одержує власник виробничого ресурсу, і тим нормальним доходом, який даний ресурс міг би принести за умов його альтернативного використання.

Якщо марксистська теорія земельної ренти стверджує, що платність землі є перешкодою для розвитку продуктивних сил у сільському госпо­дарстві і пропонувала націоналізацію землі, то неокласики підкреслюють позитивний, з погляду ефективності, характер платності природних ресур­сів. Співвідношення різних рівнів цін на різні чинники виробництва, напри­клад, ставок заробітної плати і ставок орендної плати, дає виробництву важливу інформацію про найефективніше поєднання праці і землі при вирощуванні сільськогосподарської продукції. Можна з упевненістю сказа­ти, що сільське господарство за умов безоплатності землі у країнах рин­кової економіки ніде не досягло б такого високого рівня пропозиції аграр­ної продукції, як за нинішніх умов, коли земля платна, [2, ст. 372].

Оскільки земля є безоплатним даром природи, то з позицій суспільс­тва в цілому пропозиція землі існуватиме завжди, навіть тоді коли за її користування рента виплачуватись не буде. З позицій же окремого під­приємця земля має альтернативні варіанти використання: її, скажімо, мо­жна засіяти пшеницею, а можна й засадити тюльпанами, розбити яблуне­вий сад, забудувати житловими будинками чи спорудити на цьому місці велике підприємство. Тому рентні платежі фермерів, які вирощують зернові культури, чи інших індивідуальних користувачів виступають витра­тами, які необхідні для вилучення землі із альтернативного використання. Поєднання землеволодіння і землекористування у одній особі при зрос­танні цін на сільськогосподарську продукцію не вплине на її фактичні ви­трати; доходи такого фермера зростуть навіть за зростання рівня оренд­ної плати. Якщо ж фермер орендує земельну ділянку, в результаті зрос­тання цін на його продукцію він може і не одержати вищих доходів, оскільки зросте й рівень орендної плати, яка для даного фермера є витра­тами.