Сторінка
9
Тут стикаються напрями планової та емісійної діяльності, що у сукупності складають банківську діяльність. В економічному обороті банки є розпорядниками позикового фонду, що створюють специфічні грошові відносини із суб'єктами господарювання. При цьому банки застосовують тільки економічні методи. Платний грошовий ресурс, що відшкодовується у визначений термін, надається на умовах, які відповідають інтересам підприємств-позичальників і кредитора-банку. Активна роль банку виявляється тут у наданні кредитних переваг (пільг) чи застосуванні кредитних санкцій (обмежень). Роль банків у процесі довгострокового кредитування, очевидно, полягає в тому, щоб на основі розрахунку ефективності запланованого обсягу вкладень визначити розмір наданого кредиту і його ціну — процентну ставку. Надання довгострокового кредиту — це своєрідний договір банку з позичальником про одержання певного ефекту і пайову участь банку в цьому економічному ефекті (відсоток за кредит).
Зацікавленість в одержанні банківських кредитів понад ринкові ресурси підприємств виникає лише за умови, що вкладення цих коштів забезпечать додатковий ефект. Кількісно він дорівнює додатковому прибутку, що одержиться від створення нових потужностей з меншими витратами (економія капітальних вкладень).У всіх випадках рішення про одержання позикових коштів залежить від того, наскільки додатковий ефект від їх використання у ринкових умовах позначиться на економічному стані інвестора, тобто яка частка додаткового прибутку залишиться в його розпорядженні.
Важливо, щоб кредитний відсоток за інвестиції в реальне виробництво стимулював інтерес кредито-отримувача до кращого використання цієї форми поповнення коштів. Довгостроковий кредит фінансових ресурсів має надаватися за умови обов'язкової сплати за певний період визначених платежів з відсотками. Такий кредит дає певні фінансові переваги суб'єктові господарювання, оскільки бюджетні форми фінансування вкрай обмежені, особливо в період переходу економіки до ринкових відносин.
У зв'язку з цим варто вдосконалювати кредитну політику, яка б, з одного боку, гарантувала захист інтересів банків, а з іншого — сприяла підвищенню зацікавленості ринкових суб'єктів в одержанні кредитів під інвестиційні проекти. При цьому важливо, щоб обов'язково забезпечувались інтереси держави. До стимулів користування кредитом належать такі: право вибору кредитоотримувачем пріоритетних об'єктів капіталовкладень виходячи з орієнтації на ринкову кон'юнктуру; можливість відрахування у фонди споживання додаткових коштів у результаті використання ефективніших проектів.
Досліджуючи сутність довгострокового кредиту як ринкової категорії, а також банківської діяльності як дії економічного інституту з регулювання та управління ринковими процесами, варто чітко розрізняти конкретні умови їх здійснення. Банківське довгострокове кредитування безпосередньо залежить від системи ціноутворення, формування і розподілу прибутку, комплексу нормативних актів, що регулюють інвестиційний процес, а головне — від рівня можливих у майбутньому інфляційних коливань.
Найбільшої ефективності досягають кредит та його інструменти впливу в умовах розвиненої ринкової інфраструктури. Лише в умовах високої ринкової організації управління інвестиційною діяльністю можуть проявитися всі переваги довгострокового кредитування порівняно з бюджетною та іншими дотаційними формами фінансування капітальних вкладень.
Однак заміна бюджетної чи іншої форми безповоротного фінансування на кредитну не може відбуватись адміністративним шляхом.
У системі ринкових відносин застосування того чи іншого економічного інструменту має відповідати насамперед інтересам суб'єктів господарювання, бути стимулятором їхньої активності.
Це означає, що за допомогою економічних важелів досягається перетворення кредиту в завдання ефективного використання всіх виробничих ресурсів. Комплексний вплив економічних інструментів і стимулів, усієї системи управління — умови швидкого науково-технічного розвитку, підвищення ефективності інвестицій. Отже, процес структурних перетворень у господарстві України, відновлення її виробничих фондів регулюється державними органами за допомогою ринкових інструментів.
Крім основних переваг довгострокового кредитування капітальних вкладень найчастіше виокремлюють додаткові методи стимулювання інвестиційного процесу, які банки одержують порівняно з бюджетним фінансуванням. Звичайно, це має дуже велике значення, оскільки підвищення ефективності інвестицій здебільшого визначає ефективність усієї національної економіки.
Подолання розбіжностей між централізованими та нецентралізо-ваними джерелами інвестицій відбудеться в міру посилення процесів формування ринкової інфраструктури: створення холдингових центрів (виробничих, науково-виробничих, промислових і т. ін.) інвестиційних фондів і банків, трастових компаній, а також широкої приватизації державної власності. Великі господарські об'єднання, особливо промислові, що охоплюють діяльність підприємств усієї галузі чи підгалузі, є самостійними капіталовкладниками. Як господарські комплекси вони мають забезпечувати єдиний для всіх видів вкладень режим фінансування.
Капітальні вкладення для виконання соціальних, військових та інших програм, для вирішення великих народногосподарських завдань, що виходять за межі компетенції та інтересів підприємства, галузі, ще тривалий час здійснюватимуться на основі бюджетної форми фінансування (хоча і тут можливе самофінансування: концерни, холдинги, фірми на часткових началах беруть участь у фінансуванні спільних програм). Але основна частина інвестицій використовується всередині окремих галузей. Сама по собі зміна народногосподарських пропорцій відбувається здебільшого в результаті інвестицій у ту чи іншу галузь економіки, що складає "слабку" структурну ланку господарства.
Довгострокові капітальні витрати так само, як і такі, що не пов'язані з одержанням безпосереднього комерційного ефекту в поточному чи середньостроковому періоді, можуть і повинні фінансуватись у формі довгострокового кредитування. Гнучка політика щодо термінів надання кредитів дасть змогу використовувати тут банківський контроль за інвестиціями на всіх етапах кругообігу коштів — від планування і до запровадження в дію основних фондів.
Завантажити реферат