Сторінка
1

Різновиди інвестицій та їх використання у процеси реструктуризації економіки

1. Функція корисності. Оптимальний план споживання

Присвоюючи ті чи інші ранги альтернативним ва­ріантам задоволення потреб, споживач виходить із суб'єктивного уявлення про корисність для себе різних благ.

Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. На думку більшості сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному ви­міру (ординалістська точка зору), тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути вимі­ряні тільки порядкове: споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав би т блага для задоволення своїх потреб. Існує також інша точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Таке вимірювання досить умовне, оскільки немає чітко визначеної оди­ниці виміру. Тому надалі для порівняння різних ко­рисностей використовуватимемо умовні бали, які споживач присвоює благам.

Корисність — поняття виключно індивідуальне: те, Щ° Для одного споживача може мати високу кори­сність, іншим може сприйматися як антиблаго. Хтось понад усе цінує зранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких умов її не питиме.

Економічна теорія виходить з того, що між корис­ністю та кількістю споживаних продуктів існує пев­ний функціональний зв'язок. Його відображає функ­ція корисності, як співвідношення між обсягами спожитих товарів та послуг і рівнем корисності, якого досяг споживач:

U = f(Qx,QY, . ,Qn),(1)

де U — корисність; Qx, QY, Qn — обсяги відповідних спожитих товарів.

Для побудови моделі поведінки споживача введемо ще одне припущення: нехай споживач формує свій набір лише за рахунок двох товарів (X і У). Тоді функ­цію корисності можна подати у спрощеному вигляді:

U = f(Qx, QY).(2)

Якщо тижневе харчове споживання студента фор­мується за рахунок пиріжків (товар У) і котлет (товар Х)І то можна знайти такі їх набори, що мають одна­кову корисність для споживача. Перелік таких набо­рів утворює сітку споживача.

Гранична корисність (MU) — це приріст задоволення; який отримує лю­дина, споживаючи додаткову одиницю товару. Грани­чну норму заміщення можна легко виразити співвід­ношенням граничної корисності товару X та У:

∆QXMUY = -∆QYMUY;(4)

MRSXY = - (∆Qy / ∆ОХ) = (MUXI MUY) . (5)

Оскільки при збільшенні обсягів споживання яко­гось товару ступінь задоволення потреб споживача зростає, то від кожної нової порції він матиме менше задоволення, ніж від попередньої. Цю залежність і відображає закон спадної граничної корисності. При пересуванні по кривій байдужості вниз споживання товару X зростає, і його гранична корисність зменшу­ється, а споживання товару У зменшується, і його гранична корисність зростає, тому дріб у формулі (5) буде зменшуватися.

2. Різновиди інвестицій та їх використання у процесі реструктуризації економіки

Суб'єкт підприємницької діяльності може здійснювати фінан­сове інвестування у таких формах:

1) вкладення капіталу до статутних фондів спільних підпри­ємств;

2) вкладення капіталу у прибуткові види грошових інструментів;

3) вкладення капіталу у прибуткові види фондових інструментів.

Інвестиціями у виробничі фонди (реальними інвестиціями) виступають вкладення капіталу у засоби виробництва, а також інвестиції, спрямовані на приріст матеріально-технічних запасів. Існують такі види реальних інвестицій:

• інвестиції оновлення, що здійснюються за рахунок коштів фонду відтворення засобів праці, що були спожиті у виробничо­му циклі;

• інвестиції розширення, або чисті інвестиції, які здійснюють­ся за рахунок частини національного доходу або за рахунок фон­ду чистого нагромадження.

Довгострокові фінансові інвестиції - це інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент, фінансові інвестиції, які згідно з відповідними положеннями (стандарта­ми) обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств, інші фінансові інвестиції.

Поточні фінансові інвестиції— фінансові інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентом грошових коштів).

Інвестиціями у виробничі фонди (реальними інвестиціями) виступають вкладення капіталу у засоби виробництва, а також інвестиції, спрямовані на приріст матеріально-технічних запасів. Існують такі види реальних інвестицій:

• інвестиції оновлення, що здійснюються за рахунок коштів фонду відтворення засобів праці, що були спожиті у виробничо­му циклі;

• інвестиції розширення, або чисті інвестиції, які здійснюють­ся за рахунок частини національного доходу або за рахунок фон­ду чистого нагромадження.

Інвестиції оновлення разом з інвестиціями розширення явля­ють собою валові інвестиції.

У міжнародній практиці застосовують такі показники, що характеризують інвестиції у виробничі фонди:

1) обсяг інвестицій, тобто вартісний вираз капіталу, що вкла­дається;

2) норма інвестицій — відношення обсягу інвестицій до вало­вого національного продукту (ВНП) чи валового внутрішнього продукту (ВВП). ВНП являє собою сукупну вартість вироблених товарів і наданих послуг як у межах країни, так і за її межами, а ВВП — сукупну вартість вироблених товарів і наданих послуг у межах країни;

3) коефіцієнт приросту капіталоємності характеризує ефек­тивність інвестицій та ефективність нагромадження. Показник визначається як відношення валових інвестицій в основний капі­тал до приросту ВНП за той же період;

4) нагромадження — використання частини національного доходу на розширене відтворення. Являє собою приріст основних фондів, матеріально-технічних запасів, невиробничих фондів, а отже, збільшення обсягів виробництва продукції та послуг.