Сторінка
4

Банківська система зарубіжних країн

1. вони повинні забезпечувати постійний рівень ліквідності комерційних банків);

2. вони є інструментом центрального банку для регулювання грошової маси, плато- і кредитоспроможності комерційних банків.

Регулювання центральним банком норм вказаних резервів впливає безпосередньо на величину оборотних фондів комерційних банків, а, отже, на їх кредитно-фінансовий потенціал. При збільшенні норми обов'язкових резервів зменшується розмір оборотних фондів банків, і навпаки.

Звичайно мінімальний залишок (баланс) внесків комерційних банків в центральний банк - норма обов'язкових резервів - визначається національним банківським законодавством в процентному відношенні до відповідних статей активів або пасивів кредитних інститутів. Норма резервів може диференціюватися залежно від терміну діяльності, величини активів і пасивів банків, видів і розмірів депозитів (до запитання, терміновий, ощадний, спеціальний і інші внески), що привертаються ними, в національній і іноземній валюті, громадянства вкладника (резидент, нерезидент), регіону діяльності банків і інших умов.

У принципі величина мінімальних резервів може визначатися двояким способом - по відношенню до банківських пасивів або по відношенню до банківських активів.

Таким чином, центральний банк може регулювати темпи зростання грошової маси, використовуючи техніку кредитних обмежень.

У кожного способу визначення резервної бази по відношенню до банківських пасивів або до банківських активів є свої переваги і недоліки. З одного боку, обов'язкові резерви сприяють поліпшенню банківської ліквідності, коли вони розраховуються на основі пасивних банківських операцій. В даному випадку їх вплив на економіку є опосередкованим. Встановлення обов'язкових резервів по пасивних операціях веде до зниження розміру видаваних банком позик: ресурси дорожчають, якщо банк не має наміру скоротити загальний об'єм активних кредитних операцій. Результатом цього є зростання стягуваних банком по активних операціях процентних ставок і скорочення об'ємів кредитів. З іншого боку, засновані на кредитних операціях норми обов'язкових резервів, виступають як прямий обмежувач здійснення інвестицій, сприяючи в цілому підтримці помірних процентних ставок. Виняток становлять періоди, коли центральний банк проводить політику, направлену на врегулювання платіжного балансу країни, наприклад шляхом залучення іноземних капіталів. Але метод встановлення резервних вимог по відношенню до банківських активів не позбавлений і істотних недоліків. Кредитні обмеження - це найжорсткіша форма дії на кредит. У свою чергу, така практика призводить до зниження ділової активності в країні, погіршенню функціонування банківської системи в цілому, перешкоджає розвитку конкуренції в банківській справі, утрудняє доступ дрібних і середніх фірм до банківського кредиту, погіршуючи їх плато- і кредитоспроможності і фінансове положення.

Кінець кінцем, норми резервів негативно впливають на рентабельність комерційних банків, сприяють зменшенню доходів банків, які вимушені “заморожувати” частину своїх пасивів або активів на спеціальних рахунках в банку. Відбувається, як би недоотримання прибули і банки прагнуть компенсувати упущену вигоду шляхом або підвищення відсотків по кредитах, або зниження відсотків, що виплачуються по привернутих засобах.

Лише на короткі проміжки часу кредитні обмеження вводилися у Великобританії. На думку багатьох західних економістів, даний метод служить найбільш ефективним антиінфляційним засобом. Тому до прямого обмеження об'ємів банківського кредитування центральний банк вдається звичайно в періоди посилення інфляції або криз платіжного балансу.

Зниження ефективності ролі мінімальних резервів як інструменту грошово-кредитної політики обумовлене узятим в 80-і роки курсом на фінансову лібералізацію. Але все таки прийом і зберігання поточних і термінових внесків кредитних інститутів продовжує залишатися однією з найважливіших функцій сучасного центрального банку, не дивлячись на те, що ці депозити займають невелику питому вагу в балансі центральних банків. Без цього центральні банки не зможуть виконувати свої решта функцій, тобто бути “банком банків”, “банкірами і касирами уряду”, проводити офіційну грошово-кредитну і валютну політику, забезпечувати економіку необхідною кількістю грошей в безготівковій і наявно-грошовій формі, управляти внутрішнім і зовнішнім державним боргом, здійснювати нагляд за банками і фінансовими ринками.

q Найважливішою функцією Банку Англії є управління державним боргом країни. Англійський уряд витрачає, як правило, більше, ніж воно одержує у вигляді податків.

Щоденні потоки засобів між урядом і ринком відображаються рухами засобів на рахунку Національного Кредитного Фонду (National Loans Fund - NLF) в Банку Англії. У разі короткострокового дефіциту NLF може покрити його, узявши засоби в Банку Англії, а зайві засоби поміщаються в Банку.[1]

Таке пряме фінансування є тільки короткостроковим і принципова роль Банку Англії, який діє від імені Казначейства, привернути засоби. Банк контролює новий борг уряди і існуючий об'єм боргу. Трьома основними формами урядових позик є казначейські векселі, урядові фондові папери (відомі як високонадійні цінні папери) і позики на валютному ринку.