Сторінка
2
Сокільська порода смушкових овець створена на Полтавщині тривалою селекцією з можливим використанням овець каракульської породи та кримських маличів. Назва походить від с. Сокілки Кобиляцького району. Розповсюджені вівці в Полтавській і частково Дніпропетровській обл., становлять близько 1% загальної кількості овець в Україні. Жива маса баранів-плідників — 60-65-кг, вівцематок — 40-45кг, настриг немитої вовни відповідно 3,5-4 і 2-3 кг; довжина косиць — близько 20-25см. Барани — рогаті, вівцематки — комолі. Жива маса ягнят при народженні — 3,5-4 кг. Від овець сокільської породи одержують 55-60% сірих і 40-45% чорних смушків. Домінантний ген ширазі (сірий колір) у гомозиготному стані призводить до хронічній тимпанії й загибелі ягнят у 3-4-місячному віці, якщо їх не використовувати для одержання смушка в 1-3 дні після народження.
Каракульська порода створена народами Межиріччя й півдня басейну річок Сирдар’ї та Амудар’ї (сучасні Узбекистан і Туркменія), в Україну потрапила наприкінці ХІХ ст. Схрещуванням каракульських і романівських овець в Інституті тваринництва степових районів УААН “Асканія-Нова” створено асканійський багатоплідний тип каракульських овець. Області районованого розведення: Одеська, Чернівецька, частково Полтавська та Херсонська. На каракульську породу припадає близько 2% загальної кількості овець України. Жива маса баранів — 65-80, вівцематок — 45-50 кг; настриг немитої вовни відповідно 3-4 і 2,5-2,8кг; довжина косиць — близько 15-20 см. Барани — рогаті, вівцематки — комолі. Каракульські вівці багатоплідного типу характеризуються більшою живою масою (барани — 90-100, вівцематки — 55-60 кг) і вищими настригами вовни (на 8-10%). Жива маса ягнят при народженні — 3,5-5кг. Багатоплідність вівцематок нового типу досягає 170-180%. У кращих господарствах вихід першосортних смушків 50-80%.
Племінна робота з породами забезпечує поліпшення спадкових задатків продуктивності і здоров’я овець. Теоретичні основи селекції практично однакові для усіх видів сільськогосподарських тварин і базуються на закономірностях мінливості в популяції. Племінна робота вимагає оцінки та обліку індивідуальної продуктивності і походження тварин, оцінки їх за якістю потомства, організації відбору молодняку і підбору дорослих тварин, використання виробничих методів створення селекційної структури племінного і товарного стада тварин. Загальні особливості методів племінної роботи у вівчарстві: необхідність органолептично оцінювати значну кількість ознак специфічної продукції овець (вовни, смушків, овчин); сезонність та чітка виробнича стабільність одночасної оцінки, обліку й використання всього поголів’я овець на послідовних етапах селекційного процесу протягом року; складна й специфічна система бонітування, якої за рівнем професійної досконалості не має жоден з видів сільськогосподарських тварин.
Бонітування — це комплексна оцінка власної продуктивності овець із метою найбільш ефективного використання їх у племінній роботі та технології виробництва. Існує індивідуальне і класне бонітування. Під індивідуальним розуміють таку оцінку власної продуктивності, коли враховують всі селекційні ознаки й результати оцінки ступеня розвитку кожної ознаки записують у спеціальному журналі, а на вусі тварини ставлять (вищипом) відповідний клас (у смушкових вищипують також смушковий тип ягнят і розмір завитків). Так бонітують овець в племінних господарствах. Класне бонітування — це оцінка власної продуктивності овець за всіма ознаками, проте ступінь розвитку їх ніде не зазначають, а ставлять тільки клас вищипом на вусі (у смушкових — розмір завитків і смушковий тип ягнят). Класне бонітування молодняку застосовують на товарних фермах.
На основі бонітування визначають клас тварин. Чистопородних овець усіх порід поділяють на еліту, перший, другий клас і брак. До першого класу належать тварини, які за комплексним рівнем продуктивності відповідають нормативам породи. Овець, що значно переважають ці вимоги (10-15%), відносять до еліти. В інструкціях з бонітування овець введені мінімальні вимоги для тварин першого класу та еліти. До другого класу відносять овець, які за комплексним рівнем продуктивності не відповідають нормативам, але за окремими ознаками мають певну виробничу цінність (велика довжина вовни, підвищена щільність руна тощо). Брак — це тварини, які не мають селекційної цінності навіть за окремими ознаками, або характеризуються значними вадами екстер’єру чи вовнового покриву.
2. Технологія виробництва продукції овець
У трикомпонентній системі виробництва продукції овець технологія забезпечує реалізацію спадкових задатків продуктивності тварин і організаційну упорядкованість та практичну доцільність виробничого процесу на основі біологічних особливостей овець і природноекономічних умов конкретного господарства. Технологія виробництва продукції овець, як і будь-яка технологія, включає два підрозділи: спосіб виробництва і процес виробництва.
Спосіб виробництва — це принципова схема одержання продукції певного типу та якості, що ґрунтується у вівчарстві на закономірностях онтогенезу тварин і спадкових задатках овець щодо конкретного виду продуктивності. Елементарна одиниця способу виробництва — пара різностатевих овець у тривалому часі зміни поколінь і виробничого використання. У технологічному аспекті тут головне — закономірності відтворення стада у повному онтогенетичному значенні, а також особливості годівлі тварин, їх утримання та отримання і переробки продукції.
Процес виробництва — це отримання за відомим способом виробництва певної кількості продукції овець при: мінімальних затратах праці, енергії, матеріальних і грошових засобів; оптимальних умовах праці й побуту людей; максимальному збереженні та поліпшенні природних умов навколишнього середовища. Елементарна одиниця процесу виробництва — стадо овець. Тому при організації виробництва певної кількості продукції вирішують питання про розмір стада, статеві та вікові групи, структуру стада, розмір виробничих груп (отар) овець різного віку та статі, рух поголів’я, підготовку й проведення виробничих процесів відтворення стада (парування, ягніння, вирощування ягнят, відлучення ягнят від вівцематок, вирощування молодняку, вибракування і поповнення дорослого поголів’я), виробничу систему годівлі, утримання й догляду тварин різних статевих і вікових груп та одержання й переробки продукції овець.
Завантажити реферат