Сторінка
3

Система виробництва продукції овець

Відтворення стада овець в широкому (онтогенетичному) розумінні є найголовнішим компонентом технології виробництва продукції овець, оскільки все інше в загальній технологічній системі нерозривне з елементами відтворення стада овець. У виробничому процесі годівля, утримання і догляд не існують самі по собі. Годують, утримують і доглядають тварин конкретних статевих і вікових груп, органічно пов’язаних між собою цілісним процесом зміни поколінь за рахунок відтворення стада.

Біологічні параметри відтворення стада овець наступні: сезонність статевої активності (висока восени), статева (4-6 міс) та господарська (16-18 міс, іноді 9-10 міс) зрілість, тривалість статевого циклу (16-8 діб) і охоти (24-72 год.), строк овуляції (через 20-30 год. після настання охоти), життєздатність сперміїв у статевих шляхах вівцематок (27-48 год.), тривалість кітності (147-152 доби) та молозивного періоду (2-3 дні), строк відлучення ягнят від вівцематок (4 міс., раннє — 2-2,5 міс), тривалість використання баранів-плідників (4 роки) і вівцематок (5 років), багатоплідність (130-150%, у деяких порід — 200-220%), інтенсивність і тривалість росту овець (найвища — до 4-6-місячного віку, дещо нижча — до 16-18-місячного, зовсім низька — в наступний період, хоча ріст овець триває до 3-4 років). На основі біологічних показників ґрунтуються виробничі процеси відтворення стада овець.

Строки парування овець визначають з урахуванням сезону статевої активності овець та конкретних природних і виробничих умов господарства. В Україні практикують зимове й весняне ягніння вівцематок, тому парувальний сезон припадає на серпень-листопад. До ягніння готують як вівцематок, так і приміщення — за місяць до очікуваного строку ягніння приміщення звільняють від гною, білять, ремонтують, дезінфікують, обладнують тепляк і флігель. Тварину з ознаками наближення чи початку ягніння переводять у родильне відділення.

Вирощування ягнят від народження до відлучення від вівцематок (4 міс) включає кілька виробничих етапів: перший з яких — перебування вівці з приплодом близько 1-2 год. після ягніння в родильному відділенні. Згодом вівцематок із ягнятами протягом 1-3 днів тримають у клітках-кучках, а потім йде послідовне переведення і перебування їх у невеликих (7-15 голів) сакманах — до 8 днів, середніх (20-60) — близько 10 днів та великих (80-200 голів) — до 100 днів. Після формування великих сакманів вівцематок і ягнят переводять на тимчасове роздільне утримання та годівлю, тобто застосовують так званий кошарно-базовий (роздільно-контактний) метод вирощування ягнят.

У новонародженого ягняти особливо незрілою є імунна система, внаслідок чого існування в навколишньому середовищі може бути небезпечним для його здоров’я. Єдина можливість запобігти цьому — створення пасивного гуморального імунітету, який виникає у ягнят за рахунок споживання молозива. Ягнята народжуються з недорозвиненим травним каналом — у них не функціонують передшлунки (рубець, сітка, книжка). Тільки в місячному віці у рубці ягнят з’являється мікрофлора, а в два місяці спостерігають жуйку. Проте дійсно жуйними тваринами їх можна орієнтовно вважати з 3-місячного віку.

Вирощування молодняку овець починається після його відлучення від вівцематок. Ягнят поділяють за статтю і формують отари ярок, ремонтних баранів, баранів на продаж і валухів (у товарних господарствах). При переході на спільне утримання в межах отари бажано розділяти молодняк за розвитком на три групи: кращі, середні та гірші тварини. Це дає можливість більш раціонально організовувати їх утримання та годівлю. В кожній отарі методом випадкової вибірки (кожна 20-та тварина) формують контрольну групу молодняку (5%) для щомісячного зважування й оцінки загального стану вовнового покриву. Одержані показники протягом року використовують для складання та внесення змін у раціони тварин. При досягненні товарної або відтворної зрілості молодняк оцінюють (бонітують, стрижуть) і визначають напрям його використання: для відтворення основного стада (найкращі тварини), реалізації на плем’я, забою на м’ясо, одержання смушків і овчин тощо.

Годівля та утримання овець належать до найголовніших факторів господарського і природного середовища, які визначають принципову можливість і фактичну повноту реалізації спадкових задатків продуктивності овець. Годівля й утримання забезпечують формування в онтогенезі на основі спадкових задатків як господарсько-корисної продуктивності тварин, так і решти морфологічних і функціональних особливостей овець як цілісної біологічної системи. Органічна єдність закономірностей формування спадкових задатків продуктивності, механізму онтогенезу і репродуктивного зв’язку організмів практично неможливі без належної годівлі і утримання тварин.

Годівля. Потреба в поживних речовинах для овець залежить від їх живої маси, виду продукції, рівня продуктивності та особливостей утримання. Необхідність використання певних кормів визначається належністю овець до жуйних та віком, особливо ягнят від народження до відлучення та молодняку в перші два-три місяці після відлучення від вівцематок. Враховується також зона розведення та виробничі й економічні умови конкретного господарства.

Норми годівлі та раціони овець залежать від статі й віку тварин, рівня їх продуктивності, фізіологічного стану, пори року, системи утримання. В нормах годівлі передбачають витрати поживних речовин і енергії на кожен вид продукції чи специфіку фізіологічного стану овець та на підтримання життя тварин у певних умовах технології виробництва конкретного господарства. Раціони складають з урахуванням забезпечення тварин необхідною кількістю поживних речовин, вмісту сухої речовини та окремих компонентів корму, які визначають високий рівень перетравності й ефективності їх використання.

Ягнят протягом першого місяця життя привчають до поїдання концентрованих (50 г на добу), сіна та інших кормів. Протягом другого місяця поживність підгодівлі збільшують до 0,2 к.од. і доводять на час відлучення ягнят від вівцематок у 4-місячному віці до 0,6 к.од. Після відлучення від вівцематок норми годівлі ярок і баранчиків також поступово зростають. У 4-6-місячному віці для ярок потрібно на добу 0,7-0,9 к.од. (8-10 МДж обмінної енергії) та 100-110 г перетравного протеїну, а баранчикам — близько 1,1-1,2 к.од. (11-12 МДж обмінної енергії) та 115-120 г перетравного протеїну. При досягненні 14-18-місячного віку ці потреби становлять відповідно для ярок і баранчиків — 1,1-1,2 і 1,6-1,8 к.од. (12-13 і 16-17 МДж обмінної енергії) та 115-120 і 180-190 г перетравного протеїну.