Сторінка
1

Вищі державні контрольні органи у розвинених зарубіжних країнах

Для вивчення і поширення позитивного досвіду в конт­рольній практиці зарубіжних країн у 1953 р. було створено позаурядову організацію — Міжнародну організацію вищих контрольних органів (ІНТОСАІ), яка діє і тепер. До неї входять контрольні органи 130 держав світу. Через кожних три роки конгрес ІНТОСАІ видає журнал. Відповідно до програми діяльності цієї організації провадяться семінари, конференції, обмін стажистами. У межах ІНТОСАІ діє Між­народний центр розвитку контролю, основним завданням якого є підготовка і перепідготовка контролерів. На IX кон­гресі, який відбувся у Лімі в 1977 р., ІНТОСАІ прийняла Лімську декларацію керівних принципів контролю. За цією декларацією завдання контролю визначено як обов'язковий елемент управління суспільними фінансовими засобами. Контроль — невід'ємна частина регулювання, метою якого є виявлення відхилень від прийнятих стандартів і порушення принципів, законності, ефективності й економії витрачання матеріальних ресурсів на цій стадії, а також в окремих ви­падках притягнення винних до відповідальності, одержання компенсації за збитки, вжиття коригуючих заходів, щоб за­побігти цим порушенням у майбутньому.

Декларація визначає попередній контроль і контроль за фактом.

Попередній контроль — це перевірка адміністративних і фінансових документів, яка здійснюється до одержання інформації про допущені порушення.

Контроль за фактом — це перевірка, яка провадиться після одержання інформації про факт порушення.

Декларацією передбачаються організація внутрішнього і зовнішнього контролю відомств і організацій, незалежність контролю і працівників контрольних органів, фінансова неза­лежність вищих контрольних органів, відносини з парламен­том, урядом і адміністрацією. Вибірковий контроль здійсню­ють за спеціальною програмою. При цьому об'єкти перевірки визначають на основі певної моделі, а їхня кількість має бути достатньою для того, щоб зробити висновок про якість і правильність управління фінансовими і матеріальними ресурсами. Якщо співробітники вищого контрольного органу не мають необхідних професійних знань із окремих питань перевірки, то до неї можна залучати сторонніх експертів.

Міжнародний обмін досвідом, ідеями в межах Міжнарод­ної організації вищих контрольних органів є ефективним засобом допомоги вищому контрольному органу у виконанні покладених на нього завдань. Для цього проводять конгреси, семінари, які організовує 00Н разом з іншими міжнарод­ними організаціями.

Основні повноваження вищого контрольного органу виз­начаються конституцією держави і конкретизуються зако­нами залежно від умов.

Вищий контрольний орган перевіряє сплату податків до максимально можливого ступеня і в процесі перевірки роз­глядає особисте досьє про сплату податків. Контроль сплати податків в основному пов'язаний із перевіркою законності і правильності внесення їх до державного бюджету. Разом з тим, контролюючи додержання закону про податки, вищий контрольний орган повинен також вивчати економічну ефек­тивність і організацію роботи податкових служб і виконан­ня плану доходів і в разі потреби вносити пропозицію щодо удосконалення відповідних законодавчих актів.

В умовах ринкових відносин роль фінансово-господарсь­кого контролю в економіці не знижується. Не випадково у всіх країнах із розвиненою ринковою економікою склалася і успішно функціонує система фінансового державного конт­ролю за підприємницькою діяльністю. Залежно від специ­фіки форм державного устрою, національних традицій їх організовують по-різному. Одночасно слід зауважити, що організація і діяльність контрольно-ревізійних служб у за­рубіжних країнах грунтуються на загальних принципах, ви­роблених багаторічним міжнародним досвідом.

Як правило, в усіх країнах є спеціальні інститути парла­ментського контролю за витрачанням державних коштів. У США це Головне контрольне управління Конгресу на чолі з генеральним контролером, у Великобританії — Національ­на ревізійна рада на чолі з головним ревізором, у Канаді -Генеральний контролер, в Індії — парламентські комітети державної звітності, бюджетних передбачень, комісії у справах державних підприємств, у Фінляндії — 5 держав­них ревізорів, у ФРН, Франції, Угорщині — лічильні па­лати.

Разом з інститутами парламентського контролю у біль­шості країн діють державні, а точніше, урядові контрольно-ревізійні системи. У США це Адміністративно-бюджетне управління при президенті, система інспекторських служб у федеральних відомствах, президентська рада по боротьбі з фінансовими зловживаннями в урядових установах (Рада чесності і ефективності); в Індії — служба Генерального інспектора і ревізора (департамент ревізії і рахівництва Індії);

у Фінляндії — Ревізійне управління державного господарст­ва, яке входить до Міністерства фінансів.

Парламентські й урядові контрольно-ревізійні системи функціонують одночасно і паралельно, в тісному взаємозв'язку між собою. Безумовним правилом є зверхність парламентсь­кої системи над урядовою.

Контрольно-ревізійні органи зарубіжних країн здійсню­ють головним чином контроль за витрачанням державних коштів і використанням державного майна. У межах цього глобального завдання вони контролюють витрачання кош­тів міністерствами, відомствами та іншими органами управ­ління, передбачених на утримання їх і реалізацію держав­них програм, перевіряють виробничо-фінансову діяльність приватних фірм з виконання державних замовлень.

Головне контрольне управління Конгресу США постійно контролює виконання різних урядових програм у галузі науки і техніки, енергетики, освоєння космосу, охорони навколиш­нього середовища, сільського господарства, використання природних ресурсів, транспорту. При цьому перевіряють за­конність, доцільність і ефективність витрат. Федеральна лі­чильна палата ФРН контролює всі федеральні і приватні підприємства, страхувальні установи федерації, приватні під­приємства за п'ятдесятивідсотковою участю витрат держави, а також усі інші організації і відомства, якщо вони розпо­ряджаються державними коштами. Такий самий порядок контролю встановлений і у Фінляндії. Лічильна палата Австрії уповноважена перевіряти не лише державне госпо­дарство федерації, а й фінансову діяльність, пов'язану з бла­годійними та іншими фондами і установами, управління якими здійснюється органами федерації. Державна лічиль­на палата Угорщини, крім того, контролює діяльність подат­кового управління, державної митниці, управління гербових зборів і навіть державну діяльність партій.