Сторінка
6

Феноменологія

Свідомість - вища, специфічно людська форма саморегуляції взає­мовідносин з світом (зовнішнім і внутрішнім) - природою, суспіль­ством, іншими людьми, самим собою, яка полягає у створенні та вико­ристанні ідеальних образів світу за допомогою розумових, емоційних, вольових процесів у їх єдності і одночасно у наданні ідеальним образам певного змісту за допомогою процедур рефлексії і самосвідомості, у ви­робленні певного ставлення до світу - раціонального, емоційного, мо­рального і естетичного.

Свідомість має складний комплекс передумов виникнення і розвит­ку: біологічних (розвиток нервової системи і психіки), суспільно-істо­ричних (розвиток суспільства і культури, у якій зафіксовані форми і засоби практичної і духовної діяльності, спілкування) і індивідуальні (формування внутрішнього Я, власний життєвий досвід).

3. Природа та структура свідомості

Категорія ідеальне похідна від поняття пла-тонівської філософії ідея, єйдос (дослівно вид). Принципова особливість такого виду ре­чей, що відрізняє його від безпосередньо даного образу речі - доско­налість, справжність, втіленість у дійсно суще. Ідеальне виражає влас­тиве кожному сущому його істинне буття, досконалий лік. Таке значення ідеального збереглося у буденній мові. Тут відтворюється значення певної винятковості, потойбічності ідеального відносно до реального світу, тобто деякі суттєві аспекти платонівського розумійня ідеального стали загальномовними нормами використання понят­тя. Традиція продовжується і розвивається у науковому пізнанні. У фі­лософському підході традиція оформилася у поняття ідеал, що широ­ко використовується у світоглядній сфері. Трансформація первинного змісту поняття ідеального, який полягає у протиставленні реального і ідеального, привела до вироблення нового його значення у сучасній філософській мові. І тепер розрізняють поняття ідеал і ідеальне, бо мають різний зміст. Поняття ідеального почало зв'язуватися з психіч­ним, духовним, за ним закріпилося значення, що виражає вторин­ність відносно до матеріального буття. Але таке значення є лише одним з моментів змісту ідеального, крім того, таким, що виділяється переважно у матеріалістичній традиції. Тому і необхідне більш ціліс­не осмислення ідеального. Ідеальне полягає у виведенні ідеального з процесу буття, визначенні його місця у побудові специфічно людсь­кого способу буття у світі.

Існують різні підходи до проблеми ідеального, але їм властиве за­гальне прагнення поняттям ідеальності виразити здатність предмету чи позначити щось понад те, чим поняття ідеальності є безпосере­дньо. Це прагнення пов'язано з визнанням того, що людська реаль­ність має певний зміст, який відрізняється від її природних власти­востей і не може бути виведеним з них. Але у розумінні надчуттєвого, ідеального змісту реальності серед філософів немає єдності. Можна виділити дві загальні позиції у вирішенні питання. Першу умовно позначають як «діяльнгсне тлумачення ідеального», зв'язана з ім'ям філософа Евальда Іл'єнкова. Прихильники такого підходу вважають, що ідеальне виникає у просторі людської діяльності, що розуміється як специфічний спосіб буття людини у світі. Тут ідеальне розкрива­ється як об'єктивне ставлення, що характеризує реальність поза пси­хікою конкретних індивідів. Друга позиція - психологізм або інфор­маційний підхід, становлення якого зв'язано з ім'ям філософа Давида Дубровського. її прихильники визначають ідеальне як суб'єктивну реальність, те, що належить світу людського інтелекту, психічному життю. Логіка обґрунтування позиції така: «Якщо матеріальне є об'єк­тивною реальністю, то ідеальне не може бути ні чим іншим ніж суб'єк­тивною реальністю». Безумовно, розуміння ідеального як суб'єктив­ної реальності, тобто реальності людських почуттів, думок, спонукань тощо, певною мірою виправдано, вказує на суб'єктивність як специ­фічний бік ідеального. Але для розкриття суті ідеального ще не дос­татньо визначити суб'єктивність, а треба виявити специфіку. Навіть індивідуальна свідомість існує не тільки як суб'єктивна психічна ре­альність, шляхом втілення, опредмечення в продуктах людської ді­яльності, а набуває об'єктивної форми існування. Більше того, свідо­мість постає не тільки як індивідуальна, але й як суспільна.

Суспільну свідомість не можна зводити до суми свідомостей індиві­дуальних, суспільна свідомість об'єктивна у різних суспільно-значу­щих духовних формах. Ідеальні не тільки думки і почуття індивіду, але й твори мистецтва, моральні і релігійні принципи, норми, ціннос­ті, наукові і філософські знання тощо. Є компонент ідеального в усіх матеріальних культурних цінностях. Стіл не зводиться тільки до су­купності певних речових характеристик, що можуть бути зовсім різни­ми (стіл може бути круглим, трикутним, прямокутним, дерев'яним, залізним, пластмасовим, мати одну, дві, три, чотири ніжки тощо). Відмінні особливості стола визначаються соціокультурним призна­ченням - здатністю задовольняти певні потреби людини, тобто іде­альним значенням. Все це не дозволяє зводити ідеальне лише до суб'єк­тивної реальності. Ідеальне багатоякісне: це і сукупність усіх психічних процесів, і разом з тим внутрішній зміст усіх предметів культури. Об'єктивний бік ідеального розкривається у діяльнісному підході. Тут підкреслюється соціокультурна специфіка ідеального: «ідеальне є не індивідуально-психологічним, а тим більше не фізіологічним фактом, а фактом суспільно-історичним, продуктом і формою духовного ви­робництва», - твердить Евальд Іл'єнков. Основою розкриття спеці­альної специфіки ідеального є категорія людської діяльності. Пози­тивним тут є розгляд ідеального як процесу, а не як чогось з самого початку існуючого. Але й ця концепція має певні недоліки. Якщо її опоненти гіпертрофують суб'єктивні властивості ідеального, то Евальд Іл'єнков їх дещо недооцінює, наполягає, що ідеальне існує «поза го­ловою і поза свідомістю людей, як зовсім об'єктивна від їх свідомості і волі незалежна дійсність».