Сторінка
3

Філософія духу. епістемологія

Почуттєве знання доступне не лише люди­ ні, але й тваринам. По-справжньому людсь­ке знання є абстрактно-логічне знання у формі понять, суджень і умо­виводів, досягається діяльністю розуму, мислення, унаслідок чого пов'я­заний з ним етап пізнання називають раціональним пізнанням. Раціональне пізнання здійснюється шляхом абстрагування, ідеаліза­ції, екстраполяції і конструювання (або засобами, еквівалентними в сукупності). Абстрагування - відволікання від несуттєвих і відді­лення суттєвих властивостей предмета. Ідеалізація - це мислене вве­дення об'єктів з гранично розвинутими (абсолютними, суттєвими) властивостями, що заміщують дійсний об'єкт пізнання. Екстрапо­ляція - це поширення відділених мисленням властивостей і тен­денцій в одній сфері предмета на інші його сфери; частковим ви­падком екстраполяції служить інтерполяція. Конструювання - це з'єднання абстракцій, ідеалізацій і екстраполяцій в абстрактно-ло­гічний образ, мислено відтворюючий об'єкт пізнання. Створення абстрактно-логічного образа, який у сукупності понять, суджень і умовиводів (логічно вивідних суджень) відтворює суттєві, внут­рішні, стійкі і необхідні якості предметів, мету і результат раціо­нального пізнання. За устремлінням до відтворюючого знання критики діалектичної теорії пізнання відносять її до розряду реп-резентативістських теорій пізнання.

Знання, здобуті шляхом раціонального засвоєння чуттєвих да­них, виправдані чуттєвими даними, але претендують на виправда­ність будь-якими чуттєвими даними, де проявляється пізнане внут­рішнє, стійке, суттєве і необхідне. Правомірність такої претензії перевіряється втіленням раціонального знання у нових явищах. Першим кроком у правомірності служить відтворення причин, по­яснення нових явищ. Поясненням задовольняється пасивний суб'­єкт пізнання. Активний суб'єкт пізнання зацікавлений у практич­ному застосуванні знання для перетворення світу. Для цього самого по собі пояснення недостатньо, тому що пояснення залишається частиною свідомості, не реалізуючись у перетворюючій діяльності суб'єкта.

Перетворююча діяльність суб'єкта має потребу в знанні, що вихо­дить за межі опису явищ, тобто у знанні суті. Знання суті не може бути достатньо виправдано лише існуючим, природним рядом явищ -старих, що послужили даними для створення мисленням знання суті, і нових, до яких це знання застосовано у поясненнях. Зрозумі­ло, рядом явищ виправдовується будь-яке знання, від неупередже-ного опису їх до релігійно-містичних учень, виправдовуються тому, що знання не зміцнює ряд явищ, не втручається у дійсність. Претен­зія на знання суті передбачає здатність суб'єкта втрутитися у дій­сність, змінити черговість явищ. Таке втручання включає вибір по­чаткових явищ і предметів, використання перетворюючого процесу, частиною якого служить діяльність тіла людини, і отримання кінце­вих явищ як очікуваних результатів втручання. Всі ці дії суб'єкта пізнання здійснюються під керівництвом знання сутностей явищ у по­лі дії. У перетворюючій діяльності суб'єкта, у практиці знання суті одержує матеріальне втілення і їм самим виявляє свою належність до світу поза свідомістю, свою поцюсторонність. Практика як мате­ріальна конкретно-чуттєва діяльність є метою пізнання.

У практиці найбільш повно проявляється активна, діяльна при­рода суб'єкта пізнання. Це відбивається на походженні предмета і даних живого споглядання: найбільш значимі з них виникають із практики. У практиці - основа пізнання. З позиції діалектичної тео­рії пізнання, практика - основа і мета пізнання.

Діалектична теорія пізнання визначає роз­виток в усій складності, багатоманітності форм і суперечливості будь-якого із виді­лених етапів пізнання. Кожному етапу, як єдності процесу і результату, притаманна суперечливість, єдність об'єктивного і суб'єктивного, відповідного і невідповідного предмета пізнання, абсолютного і відносного. Знання чуттєві і раціональні, проявляються різновидами суб'єктивних образів об'єктивного сві­ту. Об'єктивні вони за джерелом і предметом віднесення, тобто за змістом; суб'єктивні - за своєю залежністю від властивостей тіла і свідомості людини, за належністю суб'єкта, тобто за формою. Від­повідність знання суттєвим властивостям предмета означає його невідповідність несуттєвим властивостям предмета, і навпаки, від­повідність об'єктивному - означає невідповідність суб'єктивному, \ і навпаки, тощо. Усяке знання має сферу пояснення, що не відкида- т ється дальшим розвитком пізнання і в такому сенсі абсолютне; але" межі сфери пояснення завжди можуть змінюватися, розширювати­ся або звужуватися з розвитком пізнання, і в такому розумінні<. будь-яке знання відносне.

Етапи пізнання взаємопов'язані, їх відокрем­леність і самостійність відносні. Однак ті­єю мірою, якою вони відокремлюються, правомірні переходи між » ними і характер переходів. Діалектико-матеріалістична теорія пі­знання вважає, що переходи мають характер стрибка, перервного , перетворення однієї якості в іншу. Кожна стадія пізнання спирається на інші, але такі, що не зводяться до них, ні окремо, ні в сукупності. . Таке уявлення взаємозв'язку стадій пізнання дозволяє розглядати -сенсуалізм, емпіризм, раціоналізм і прагматизм у пізнанні як спро- « щуванні, і недозволенні зведення складного, що проходить декілька \ стадій пізнання, до одного з них, відповідно до чуттєвого споглядай-' ня, мислення або практики. Діалектизація пізнання дає можливість розглядати будь-яку теорію пізнання, що відрізняється від діалектичної теорії пізнання як учення, що має основою абсолютизацію однієї з рис, сторін, ступенів або стадій пізнання на шкоду іншим. Від початку свого створення діалектична теорія пізнання зазнала змін, доповнена за рахунок запозичень із окремих фундаментальних наук і філософії. Але зміни торкнулися деталей чуттєвої і раціо­нальної стадій пізнання. Основні, загальні положення її залишилися непорушними. Так що критична оцінка її зосереджується на загаль­них положеннях.