Сторінка
5

Філософія духу. епістемологія

Примирення універсальності чуттєвого джерела знання і специ­фіки раціонального знання досягається не тільки шляхом двознач­них діалектичних визначень кожної із сторін, але визнанням різних сфер віднесення чуттєвого і раціонального знань. Чуттєве знання можна віднести до зовнішнього світу, що сприймається, раціональне знання - до світу розуму. Раціональне знання виявляється знаково-символічним описом чуттєвих даних, засобом їх систематизації і пе­редбачення нових даних на основі тих, що є у наявності. Чуттєве знання може бути логічно досконалим (суперечливим, аксіоматична повним і розв'язним), загальним і необхідним, однак завжди залиша­ється беззмістовним, тобто позбавленим чуттєвого і досвідного зміс­ту, і служить зручним прийомом для утримання чуттєвого знання. Хоча людське пізнання виглядає єдністю чуттєвого і раціонально­го, змістовність і об'єктивна значимість притаманні лише чуттє­вому знанню.

Третє положення теорії пізнання. Проти розуміння раціонально­го пізнання повстають його пояснювальні і непередбачувальні мож­ливості. Найбільш виправдано представити їх наслідком осягання суті у раціональному пізнанні, яке дозволяє вийти за межі чуттєвих даних у сферу її причин і виникнення нових явищ в умовах, що змінилися. Якщо приписувати раціональному знанню власну зміс­товність і об'єктивну значимість, відмінно від змістовності і об'єк­тивної значимості чуттєвих даних, доведеться відповісти на запи­тання: звідки виникають позачуттєвий зміст і об'єктивна значимість раціонального знання. Відповідь на нього повертає до труднощів встановлення джерела раціонального знання. Коли мислення вичер­пує можливість розрізняння об'єктивно змістовного і беззмістовно­го знання, треба переходити до практики. Практика поєднує пози­тивні якості одиничного і загального, конкретно-чуттєвого і раціонального, має позитивну якість не тільки загальності, але й безпосередньої дійсності. На відміну від інстинктивної діяльності далеких предків, практика сучасної людини є свідоме втілення у дій­сність досягнень раціонального знання. Але будь-яка практика має конкретно-чуттєвий характер і припускає втілення лише змісту ра­ціонального знання, що сприймається чуттєво, або, що те саме, інтерпретацій, що чуттєво сприймаються і наслідки його. Заперечую­чи зведеність раціонального знання до чуттєвих даних, важко вирі­шити, чи втілюється у практиці частина раціонального знання, що не зводиться до них, особливо на фоні втілення в одних і тих же предметах, що чуттєво сприймаються, багатьох суперничаючих раці­ональних знань. Твердження про втілення частини в основах, зв'яз­ках та ін. елементів практичної ситуації на основі раціонального знання, можливість пристосувати практику до бажаного результату позбавляють практику ореола неупередженого світу втілення раціо­нального знання. Неспроможність практики служить строгим засо­бом оцінки об'єктивної значимості раціонального знання, виступає причиною, за якою багато філософів заперечують її як стадію пізнан­ня. Однак при такому запереченні втрачаються джерело пізнання, його основа і мета.

Критичний аналіз уявлень пізнання показує, що можливо описа­ти пізнання на підставі різного роду припущень і в різних поняттях, але не вдається представити пізнання у логічно несуперечливій сис­темі, позбавленій несумісних припущень, пов'язаних з ними стриб­коподібних переходів та умовиводів. Уявлення пізнання у вигляді дедукції із загальних засновків суперечить зміні змісту знання при переходах у пізнання від чуттєвого до раціонального і навпаки. Уяв­лене знання у вигляді сукупності індукцій раціонального із чуттєво­го можна вважати повним лише для перших кроків історії пізнання людства. Далі, особливо у сучасному пізнанні, індукція займає скром­не місце. Дедукція неспроможна відтворити переходи від того, що чуттєво сприймається до того, що не сприймається, і, навпаки, у від­носинах між чуттєвим і раціональним у пізнанні. У логічній невід-творюваності пізнання можна вбачати відображення неповноти знан­ня потенційно безкінечного пізнання. Суть пізнання не підлягає логічному відтворенню, залишається її визначення і опис. За визна­ченням, суть пізнання полягає у відображенні об'єктивного світу в суб'єктивних образах. За описом, суть пізнання полягає у чуттєво­му сприйнятті об'єкта, в такій, що базується на даних сприйняття, діяльності мислення по виявленню необхідного, загального і стійкого в об'єкті, в оцінці теоретика-пізнавального, логічного і практичного значення раціонального знання, у підтвердженні або спростуванні знан­ня. У різних теоріях пізнання опис суті пізнання виглядає корот­шим або довшим.

Опис ряду прийомів мислення по виявленню необхідного, за­гального і стійкого в об'єкті, тобто його суті, набув загальноприйнят-ного характеру і зафіксований у підручниках, словниках і енцикло­педіях як методи пізнання: аналіз, синтез, індукція, дедукція, висновок по аналогії, теоретичне моделювання і т.п. У сфері пізнання, де мис­лення зобов'язане підкорятися чуттєвому сприйняттю, виділяють такі методи пізнання: спостереження, експеримент, вимірювання, мате­ріальне моделювання та ін. Сукупність методів з найбільшою точніс­тю відтворює суть пізнання.

3. Істина та її критерії

Будь-яка теорія пізнання проголошує ре­ зультатом пізнання знання. Виняток стано­вить агностицизм, що, розкриваючи обмеженість кожного етапу і кроку пізнання, приходить до висновку: результат пізнання може бути ли­ше незнання і видимий прогрес пізнання у дійсності нагромадження незнання. Агностицизм (від грецької а - не, £по$І5 - знання), вчен­ня, що заперечує повністю або частково пізнання світу. Поняття агностицизму введено англійським природознавцем Томасом Гек-слі. Агностик розриває суть і явища, не йде далі відчуття, і зупиня­ється по цей бік явищ, відмовляючись бачити щось певне за межами чуття. Компромісна позиція веде до ідеалізму. Агностицизм, ви­никнувши у формі скептицизму в Стародавній Греції у працях ГОр-рона, знаходить класичне оформлення у філософії Юма і Канта. Не торкаючись конкретних аргументів агностицизму, вкажемо на са-мосуперечливість загальних висловлювань про незнання і всіх окре­мих висловлювань, що послужили основою узагальнень. Будь-яке висловлювання є заявою про знання того, що висловлюється (скла­дає предмет висловлювання), тому всі висловлювання, вид знання, в тому числі висловлювання про недосяжність мети у тому чи ін­шому кроці пізнання і про загальне незнання. Агностицизм, як за­перечення всякого знання, неможливий, якщо користується вислов­люваннями. Звичайно, можна вважати висловлюваннями будь-які сполучення слів, але тоді треба ділити їх на такі, що мають зміст і нісенітні, що передбачає знання. У підсумку загальний висновок агностицизму можна відкинути і почати з визнання того, що пі­знання дає знання.