Сторінка
5

Суспільство

У сучасній філософії немає єдності у визначенні кількості мето­дологічних принципів для досягнення істини. Можна погодитись з тими філософами, які вважають, що принципів повинно бути не багато, але досить для забезпечення розвитку думки. Сучасна соці­альна філософія, спираючись на методологічні принципи, показує суспільство як особливий спосіб життя людей, головні компоненти якого - людина, свідомість, діяльність і спілкування, суспільні від­носини. Генетично-функціональний зв'язок між компонентами при­водить до утворення предметно-духовного світу культури. Постійні пошуки відповідей на питання: що таке суспільство, що таке люди­на, яка становить основу життєдіяльності суспільства, привели до певних визначень і концепцій суспільства і людини в філософії. Не­зважаючи на розбіжність визначень суспільства, природи соціально­го процесу, принципи вивчення явищ, суті дають можливість з'ясу­вати найзагальніші тенденції розвитку суспільства.

в сивій давнині зверталась увага па діяль­ність людини та її роль у житті суспільства. У стародавньому Китаї золоте правило Конфуція: роби­ти добро і користь, а роль праці у житті людей визначав: особистим прикла­дом - спонукай людей працювати. В античній Греції філософ Арістотель гово­рив, що, спостерігаючи за гідною людиною, судять про неї за її ділами, оскільки інакше неможливо віднайти, якого вибору дотримувалась. Тут Арістотель вба­чав у розумній діяльності призначення людини, вважав, що відмінність людини від усякої іншої живої істоти. Але поняття діяльності як принципу філософсь­кого пояснення людського способу буття найґрунтовшше з'ясовано в німецькій класичній філософії. Іммануїл Кант, потім Йоганн Фіхте роз'ясняють зміст людської діяльності як спосіб соціального буття і як основу культу­ри. Глибоко і грунтовно концепцію діяльності людини як основи предметного світу культури розробив Георг Гегель. Пізніше її прагнули усвідомити чимало філософів. Саме в діяльності людини джерела вчення Карла Маркса про практику, Сьорена К'єркегора про філософське явище волі, Ернста Кассірера про символічно-знакові структури, Едмунда Гуссерля про життєвий світ, Макса Вебера і Толкотта Парсонса про соціальну дію тощо. І хоч кожен з філософів досліджує різні сторони людської діяльності, всі сходяться на тому, що діяль­ність - засіб, умова, рушійна сила і джерело формування соціальності.

Людська діяльність спрямована на створення нових умов існу­вання людини та суспільства, перетворення навколишнього природ­ного та соціального середовища (включаючи її саму) відповідно з сво­їми потребами. На відміну від природної дійсності, специфіка соціальної дійсності полягає в тому, що є суб'єкт, об'єктною реаль­ністю, способом буття якої є людська діяльність. Поняття діяльнос­ті поширене в соціальній філософії, використовується як загальнонаукова категорія. Часто говорять: діяльність рік, вулканічна діяльність, вища і нервова діяльність тощо. Якщо стосовно неживої природи поняття діяльності має образне значення, то в науці про живу природу міцно ввійшло як категорія, поняття про дію, творен­ня. Власне, слово діяльність - не загальнонаукова, а соціально-філо­софська категорія. В такому значенні діяльність є поняття, що виз­начає будь-яке виявлення соціальної активності. На відміну від пристосовування біологічної системи діяльність соціальної системи стає пристосовницько-пристосовуючою активністю, виражає універ­сальність людини як соціальної істоти і становить єдність матеріаль­ного і ідеального, об'єктивного і суб'єктивного. Людська діяльність відтворює матеріальні умови суспільного життя, перетворює зовніш­ню природу у другу природу - неорганічне тіло суспільної людини. Друга природа - особливо техніка, мова (членороздільне мовлення) -не що інше, як культура, що виступає засобом спілкування, соціального наслідування, передавання від покоління до покоління усвідомленого, узагальненого досвіду - атрибуту соціальної системи.

Історія людського суспільства, його матері­альної та духовної культури становить про­цес реалізації діяльніснотворчого ставлення людини до світу. В ма­теріальному виробництві люди за допомогою діяльності перейшли від полювання та рибальства до виробничого господарства - земле­робства та тваринництва, потім від ремесла і мануфактури - до ве­ликого машинного виробництва і від машинного виробництва - до сучасної науково-технічної революції. В історії суспільства діяль­ність привела до корінних змін в економічній, соціальній і політич­ній сферах. У духовній культурі творча діяльність ламала старі прог­рами науки, картини світу, ідеали і норми наукового пізнання; у мистецтві замість старих створювалися нові види і стилі мистецт­ва; в педагогічній діяльності створюються все нові системи вихован­ня, що забезпечують потреби суспільства.

Діяльність - багатопланова система. Основними видами діяль­ності, що забезпечують існування суспільства як системи, виступа­ють матеріально-практична і духовно-практична діяльність. В історичному процесі матеріальна і духовна діяльність завжди доповню­ють одна одну, як засіб духовно-практичного освоєння світу. Форми духовно-практичного освоєння світу є художня, моральна, релігійна діяльність. Існують і інші класифікації діяльності. В залежності від її об'єктів, виділяють економічну, політичну, педагогічну, охороноздоровчу та інші види діяльності. В залежності від суб'єктів діяльності називають національний рух, класову боротьбу, молодіжний рух то­що. Можна співвідносити діяльність з об'єктивним ходом історії, і то­ді характеризувати її як прогресивну, реакційну, консервативну, рево­люційну, контрреволюційну. На основі системи цінностей розрізняють позитивну діяльність і негативну (антисуспільну), законну і незакон­ну, моральну і аморальну. Співвідносячи діяльність з процесом роз­витку, виділяють творчу діяльність (створення того, чого не було) і нетворчу. Із всіх форм діяльності основні - матеріально-виробнича, соціально-політична по перетворенню суспільних відносин та інсти­тутів і діяльність по відтворенню і розвитку людини. Саме в матері­ально-виробничій, політичній, духовній сферах діяльності здійсню­ється практичне перетворення всієї суспільної системи. Сукупність об'єктивних зв'язків між ними становить суть суспільної системи і визначає закони її існування і розвитку. Суспільні відносини висту­пають як форми суспільної діяльності, визначають характер, мету, напрямок і соціальний зміст суспільної діяльності.