Сторінка
11

Суспільство

В суспільному виробництві важливішими відносинами є відноси­ни з приводу власності - інтересів власності. Суперечності власності визначають всі інші суспільні суперечності, а їх розв'язання - основ­не джерело розвитку суспільства в усіх сферах: економічній, соціаль­ній, політичній і духовній. Такий соціальний процес триває від пер­вісного до сучасного цивілізованого суспільства. Таке становище і в сучасному суспільстві. До такого висновку привів історичний пошук джерел розвитку суспільства. Джерело розвитку розглядали Геракліт і Зенон, Платон і Арістотель, пізніше - Бенедикт Спіноза та інші, стверджуючи, що природа є причиною самої себе. Представники німецької класичної філософії Іммануїл Кант, Георг Гегель, Людвіг Фейєрбах, підсумовуючи пошуки джерел розвитку з давніх-давен до XIX ст. побачили їх в суперечностях.

Всебічно аналізуючи джерела розвитку суспільства, соціальна фі­лософія вбачає їх у суперечливій єдності внутрішнього та зовні­шнього: предмет розвивається завдяки внутрішнім суперечностям за рахунок перероблення умов його буття. Принцип суперечності ви­ражає суть джерел розвитку суспільства. В капіталістичному сус­пільстві це видно на прикладі взаємозв'язку вартості та споживчої вартості. Мета сучасного капіталіста - одержання додаткової вар­тості. Але товар не існує без споживчої вартості. Тому капіталіст зацікавлений в виробництві товарів заради самозростання вартості. Дбаючи про зростання вартості, капіталіст зацікавлений і одночасно не зацікавлений у виробництві споживчої вартості. Отже, ці дві сто­рони товару взаємно доповнюють і, водночас, виключають одна од­ну. Капіталіст використовує не лише виробництво, а й інші шляхи одержання додаткової вартості (лихварство, спекуляція), а іноді за­стосовує навіть скорочення виробництва товарів. У результаті нау­ково-технічної революції, автоматизації та комп'ютеризації вироб­ництва капіталіст переходить до одержання додаткової вартості не за рахунок інтенсифікації праці, а за рахунок зростання продуктив­ності праці. Тому капіталіст збільшує капіталовкладення у робітни­ка як головну продуктивну силу: праця істотно інтелектуалізується, звільнюється від механічних нетворчих елементів. Економіка дедалі більше орієнтується на людину та її потреби. І все це відбувається на основі економічних законів, а не через зовнішнє втручання, тобто економічна система капіталізму перетворюється на органічну ціліс­ність, що саморозвивається, сама продукує умови свого буття і зако­номірно переростає у вищу соціально-економічну форму суспільного життя. Словом, внутрішні суперечності капіталістичного суспільства - джерело саморозвитку і перетворення в інші форми суспільного бут­тя. Класичний приклад розвитку капіталізму шляхом розв'язання су­перечностей - виникнення акціонерної власності, розвиток якої веде до ліквідації приватної власності. Капіталізм, створивши акціонерну та інші форми асоційованої власності, виходить за межі класичного капіталістичного суспільства, залишаючись капіталізмом. Капіталізм пристосовує ці форми власності для себе і тим зміцнює себе, розв'язу­ючи гострі суперечності, тим самим перестає бути класичним капіталізмом, хоч і не соціалізмом. Перетворюється в такий капіталізм, все­редині якого виникають передумови соціалізму. Неокапіталізм пород­жує такі структури, що служать капіталізму. За своєю природою здатні реалізувати функції соціалістичного суспільства.

Розв'язання суперечностей - основного джерела розвитку суспіль­ства - не обов'язково відбувається у вигляді конфронтації або кро­вопролитної революції, а може здійснюватися шляхом реформ. Це стало поштовхом для формування концепції гармонійних суперечнос­тей, що є в колективі, сім'ї, у життєвому процесі, де існує гармонійна єдність суперечностей. Для нормального функціонування суспіль­ства як системи, що саморозвивається необхідна відповідна єдність приватної, суспільної та інших форм власності. Суперечності влас­ності - важливіше джерело розвитку суспільства.

Важливою проблемою соціальної філософії є проблема рушійних сил соціального про­цесу. Багато філософів сходяться на думці, що ідеї правлять світом. Основою ідеалістичного розуміння розвит­ку філософії вважають свідомість і волю людини. Таких позицій дотримувалися філософи античності. Представники релігійної фі­лософії з часів Середньовіччя до сучасності головною рушійною си­лою суспільства вважають Божественний Розум. Представники геог­рафічного визначення - Шарль Монтеск'є, Генрі Бокль, Лев Мечніков вважали, що головна рушійна сила соціального прогресу - географіч­не середовище. Істотний поворот у тлумаченні проблеми здійснило вчення Карла Маркса, який вказав на матеріальні фактори суспільно­го розвитку, що безпосередньо зв'язані з суперечностями, які сприя­ють саморозвиткові суспільства. Це необхідні тривало діючі причини. Поняття рушійних сил розвитку протилежне поняттю гальмуючих сил. До рушійних сил відносять досить різноманітні суспільні явища: продуктивні сили; спосіб виробництва та обміну, тривалість дії вели­ких мас людей, класів, народів, класову боротьбу, революції, потреби, ідеальні мотиви. У сучасній соціальній філософії немає єдності думок про поняття і суть рушійних сил та їх компонентів. Одні вважають рушійними суперечності, другі - сукупність інтересів, треті - діяль­ність усіх учасників історичного процесу: соціальні спільності, їх ор­ганізації, індивідів, видатних людей тощо. Під рушійними силами, на­самперед, розуміється діяльність людей з їх спонукальними мотивами. Спонукальними мотивами е потреби та інтереси. Потреба - внутріш­ні між необхідністю існування системи і обмеженістю внутрішніх мож­ливостей її забезпечення. Для задоволення потреби людина змушена вступати у певні зв'язки з навколишнім світом і своєю діяльністю задовольняти існуючі потреби: у засобах до життя, знаряддях праці, в системі суспільних відносин та інших потребах.