Сторінка
4

Суспільство

Натуралістична модель суспільства, за якою людське суспільство - при­родне продовження розвитку Космосу, її джерела - у соціальній філософії Арістотеля, який висунув ідею про природне походження соціального роз­шарування людей. Панування і підлеглість - не тільки речі необхідні, але й ко­рисні. Уже безпосередньо з моменту народження деякі істоти відрізняються тим, що одні з них нібито призначені до підлеглості, інші - до владарювання. Елемент владарювання і елемент підлеглості - загальний закон природи. Цей же принцип неминуче повинний панувати і в усьому людстві.

Ідеї Арістотеля про суспільство увійшли в соціальну концепцію Томаса Гоббса про природне право кожного на всіх. Погодження інтересів людей засноване на суспільному договорі, зреченні кожного права володіти самим собою і пере­дачі такого права такому-то мужу і такому-то зібранню мужів. Коли ж таке станеться, множинність називають об'єднанням, спільністю - державою. Томас Гоббс підкреслює: громадянські права - це ті ж природні права, перенесені на державу. Держава створена людьми і залежить від людей, а не від волі Бога. Ідеї Томаса Гоббса розвивають у «Суспільному договорі» Жан-Жак Руссо, Йоганн Гердер у творі «Ідеї до філософії історії людства» та ін. Йоганн Гердер стверджує, що держава пішла від природи, в якій закладена гуманність (мета суспільства), і підтримує ідею вирішальної ролі географічного середовища у розвитку суспільства, введену в соціологію Шарлем Монтеск'є. Традиції витлу­мачуються ним як передумови суспільного, колективістського прагнення людей займатися освітою, бути духовно зрілими. Високо цінується роль винаходів у способах добування засобів до життя, особливо в суворих кліматичних умовах. У соціальній концепції Йоганна Гердера, як і багатьох інших філософів, є чима­ло ідей наукового пояснення суспільства.

Своєрідну, матеріалістичну концепцію суспільства запропонував Карл Маркс. Застосований принцип визначальної ролі суспільного буття стосовно суспільної свідомості та інших форм людської життєдіяльності дозволив Кар-лу Марксу показати суспільство, основу якого складає матеріальне виробниц­тво засобів до життя, у розвитку і в історичній спадковості. Спосіб виробниц­тва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний та духовний процеси життя взагалі. У вченні Карла Маркса суспільство розглядається як цілісний організм. В центрі знаходиться людина - суб'єкт діяльності. Якщо людина одночасно і творець, і продукт суспільства, то її суть - сукупність всіх суспіль­них відносин. Висновки Карла Маркса про природу соціального знаходили підтвердження у практиці розвитку капіталізму. Тоді ж однодумці Маркса, його послідовники звертали увагу на ряд серйозних недоліків його вчення. До них відносили перебільшення ролі класової боротьби у суспільному розвитку, постулат про диктатуру пролетаріату, абсолютизацію економічного фактора ролі суспільства стосовно окремої людини (це згодом ви­лилося в установлення у ряді країн тоталітарних режимів) тощо. Не викли­кає поваги авторитарний дух вчення, нігілістичне ставлення до інших кон­цепцій, що мали багатий історичний досвід вивчення суспільства.

Сучасні теорії суспільства враховують досягнення усіх напрямків світової соціальної думки: екзистенціалізму, герменевтики, культуро­логії тощо. У сучасній соціальній філософії України робляться спро­би створити адекватну модель соціуму, засновану не на первинності суспільного буття чи суспільної свідомості, а на визнанні їх рівноз­начними (тотожними) факторами суспільної життєдіяльності. Для неї характерні гуманістичне спрямування і визнання того, що про­відним началом суспільства є індивід і загальнолюдські цінності, а залежними є класові, національні інтереси та інтереси інших спіль­ностей. Це плюралістично-толерантна система, що враховує світо­вий досвід методолого-філософського розуміння дійсності.

Щоб сформувати об'єктивну наукову кон­цепцію суспільства як системи, а не еклек­тичну суміш поглядів, необхідно визначити основні принципи, що цементують теоретич­ну модель у певну цілісність.

У концепції суспільства, як цілісної соціальної системи, важливу роль відіграє принцип об'єктивності. Принцип об'єктивності перед­бачає уявляти суспільні явища такими, якими є в дійсності, в реаль­ному житті в усіх їх взаємозв'язках, суперечностях і тенденціях роз­витку. Це не означає, що філософ зобов'язаний бути безпристрасним побутописцем. Проте його інтереси не повинні приводити до пере­кручення об'єктивних суперечностей, провідних тенденцій розвитку і соціальних відносин. Принцип об'єктивності вимагає всебічного врахування властивостей і відносин. А це свідчить про його єдність з принципом системності. Неможливо адекватно відтворити суспіль­ство як систему без врахування цілісності суспільства, без виявлен­ня зв'язків і відносин, без відображення у розвитку і взаємозв'язку системотворчих елементів - виробництва, соціально-класових від­носин, держави, особистості, сім'ї, суспільного буття, суспільної сві­домості, культури, формації, цивілізації. Всебічний аналіз кожного з них - неодмінна умова розуміння самої системи, взаємозв'язку і взаємовідносин її компонентів, дозволяє побачити суспільство як цілісну систему зв'язків та стосунків. Але суспільство - система, що розвивається самостійно. Об'єктивно можна її відтворити лише ті­єю теорією, що включає принцип розвитку.

Принцип розвитку в аналізі компонентів уможливлює розкриття внутрішнього джерела розвитку суспільства, показ того, що перехід суспільства з одного стану в інший визначений не тільки ним самим, але й умовами його буття; лише ті зміни суспільства, що розкрива­ють його власні можливості, що є у згорнутому стані, і є самопородженням і саморозвитком. Саме в цьому полягає зміст поняття суспільства як системи, що саморозвивається. А ті зміни, що зумов­лені зовнішніми факторами, не входять до поняття саморозвитку суспільної системи. Суспільство, як систему саморозвитку, можна ві­добразити в дії і лише за допомогою системи знання. Кожному стану суспільства відповідає певна система понять, а моменту перетворен­ня старого стану у новий - відповідають поняття складніші за зміс­том. Тим самим у теорії точно відображаються історичний процес і джерела розвитку, конкретні форми та тенденції.

Отже, суспільство - суперечлива система. Одна з умов об'єктив­ного знання про суспільство - пізнання об'єктивних суперечностей і відображення їх у теорії. Істотно зауважував Георг Гегель: «Супе­речність є критерій істини, відсутність суперечностей - критерій помилковості». Принцип суперечності - органічно входить до мето­дології соціальної філософії і взаємодіє з іншими принципами. Роз­вивати ж поняття суспільства означає розвивати розуміння відобра­жених суспільних суперечностей. Пізнання суперечностей необхідне для пояснення розвитку суспільства через його джерело, а також для управління суперечностями в інтересах людини. Такі функції виконують принципи гуманізму та загальнолюдських пріоритетів.