Сторінка
4

Соціальна філософія. Людина і природа

Трудове ставлення до природи, що створило ще з перших кроків історії людства природно-трудовий ритм життя (стародавні сільсько­господарські календарі), пройшло досить тривалий історичний шлях, щоб сформуватися в особисту структуру людських відносин - суспіль­ство. Космос, поліс, імперія - поняття, що визначають єдність людей, їх особистий світ відносин, в якому жити. Тоді праця не мала значення специфічно-людського ставлення до природи. Праця - доля рабів, вар­варів, праця - мирське, тлінне заняття.

Вперше про ідеал трудового життя у Європі згадали у кінці Сере­дньовіччя (кінець XIV - початок XV ст.). Реабілітація праці і вклю-. чення її до системи людських відносин саме і підготували формуван­ня поняття суспільства - друга природа, де праця обумовлений елемент, гідний виправдання гріховної природи людини. Праця перетворила природу у суспільство - особливу систему законів людського життя, відповідних перетворень природи. Наслідки науково-технічного прогре­су згодом поставили проблему руйнівної діяльності людей відносно природи, а також і до природи самої людини. У XX ст. загострились екологічні проблеми, що охопили руйнування природного середовища, Де живе людина, поставили людство перед фактом чисто цивілізаційних захворювань, зокрема ядерної катастрофи. Сучасне суспільство зустрілось з проблемою психічного здоров'я людини, її здатності адек­ватно реагувати на прискорення ритму життя, інформаційні переван­таження, на швидку зміну нормативних орієнтацій. Психологічна вто­ма, моральна індиферентність, наростання маніакальних синдромів -симптоми, ознаки зіткнення природи і суспільної природи людини. Людина вимушена шукати всілякі компроміси, створювати зони ком­фортності людської психіки - психоаналітичні служби, релігійні общи­ни тощо. Однією з компромісних форм нейтралізації суспільної приро­ди людини у філософії XX ст. стало поняття культури.

Поняття культура відверто і наполегливо увійшло у західноєвропейське мислення

з концепцією Освальда Шпенглера про сучасне становище в сфері культури. У своїй відомій праці «Занепад Європи» Освальд Шпен-глер писав, що «замість безрадісної картини лінеарної всесвітньої історії, підтримувати яку можна лише закриваючи очі на переважа­ючу купу фактів, бачу справжній спектакль багатьох потужних куль­тур, з першостворюваною силою розквітаючих з лону материнсько­го ландшафту, до якого кожна з них суворо прив'язана всім ходом свого існування . Є розквітаючі і старіючі культури, народи, мови, істини, боги, ландшафти, як є молоді і старі дуби і пні, квіти, гілки і листя, але нема ніякого старіючого людства. Кожна культура має свої нові можливості відображення, які виникають, дозрівають, в'я-. нуть і ніколи не повторюються . Ці культури живі істоти вищого рангу. Подібні до рослин і тварин вони належать до живої природи Гете, а не до мертвої природи Ньютона». Світ як історія Освальда Шпенглера - це світ живих організмів - культур, зміна яких подіб­на до зміни поколінь, багатогранність яких подібна до багатогран­ності людської. Культура - просто особлива форма природи, так само як види й форми вичерпують себе в природі, вмирають і народ­жуються нові культури. Суспільство, як особливий тип культури Європи, потрапляє у Шпенглера під фаустовський початок, зв'яза­ний ним із фізичним (природно науковим) догматом сили, що роз­криває догматичний характер всього західного природознавства пе­ріоду Ньютона. Фаустовська культура - це культура волі, культура «Я» і все, що пов'язане з його самовдосконаленням. Для Освальда Шпенглера, по суті, це доля кожної культури, що зупиняється, по­дібно до Фауста, на порозі, що відокремлює її від власного життя. Цивілізації - завершення. Цивілізації йдуть за становленням як те, що стало життям, як смерть за розвитком, як скам'яніння за селом і душевним дитинством, як розумова старість і кам'яне, окаменяюче світове місто. Цивілізації - кінець без права на оскарження, але вони ж в силу внутрішньої необхідності завжди виявляються реаль­ністю. Грецька душа та римський інтелект - ось що це таке.

Перехід від культури до цивілізації відбувається на Заході в XIX ст. Тут, підкреслював Освальд Шпенглер, сукупний ландшафт культу­ри спускається до рангу провінцій, тільки і зайнятих тим, що живи­ти світові міста залишками своєї вищої людяності. Підхід до природи з позицій цивілізації тут може протиставлятися культурному під­ходу. І хоч загальна схема світової історії Освальда Шпенглера неод­норазово піддавалася сумнівам, його розуміння культури і цивіліза­ції, просякнуті європейським мисленням, стали гідними результатами грандіозної шпенглеровської системи. А розгляд культури як анало­га і органічного продовження природи дозволив вслід за Шпенгле-ром ще раз згадати висловлювання Гете: «Очевидно в житті справа йде про життя, а не про який-небудь його результат». Природа не може бути пізнана як результат. Про гетевське ставлення до приро­ди згадував і Людвіг Фейербах, не раз цитуючи гетевські слова: «Тільки всі люди в сукупності пізнають природу, тільки всі люди в сукупності люблять людське». Інакше, підхід до природи з позицій культури, яку Шпенглер називав ще і моделлю історії, не допускає скінченності природи, зведення її до готового результату, застиглої в минулому необхідності, в противагу вільним історичним можливос­тям майбутнього. Якщо продовжується історія людства і на зміну одній культурі може прийти культура інша, означає що не скінчена і історія природи, в тому числі і «природи людини». Якісна багатогран­ність культурних форм, їх «випадково-необхідний» характер, обумов­лений прив'язаністю Освальда Шпенглера до ландшафту, виявляєть­ся втіленням безкінечних можливостей природи.

Поняття культури дозволяє сформуватися новому теоретичному погляду на природу. Одним із свідчень правомірності такого підходу у філософії може бути названа тенденція постмодерну, що намітилась в науці, основні орієнтири якої відпрацьовані в ході культурологіч­них досліджень. Зміна моделі наукового знання, відмова від лінійної необхідності і констант абсолютів наукового мислення - крок на шляху до нового розуміння природи, розуміння, яке не боїться випадковості і багатогранності, унікальності та самобутності природних форм.