Сторінка
12

Політичні системи суспільства

Специфіка, або системні якості, лежать в ос­нові різних типів політичних систем. Особ­ливості систем політичних інститутів сучас­ної України визначаються в межах різних типів. По-перше, відносна стабільність (на поверхні) системи, здат­на легко трансформуватися в нестабільність через поглиблення кон­фліктів між основними політичними блоками, в тому числі і всере­дині державного механізму, а також між різними регіонами. По-друге, система з відносно низьким темпом соціальних процесів і не досить прийнятністю соціальних новин.

Самостійна політична система сучасної України молода, фактич­но не має досить ефективних традицій і досвіду самостійного фун­кціонування. Історичні традиції державної суверенності України прак­тично не зв'язані з процесом реалізації сучасних проблем суспільства. По-третє, політичній системі України властиві централізованість з де­якими елементами регіоналізації та децентралізації. Система не здій­снює повністю комплекс функцій, необхідних для забезпечення нор­мального функціонування сучасного цивілізованого суспільства. По-четверте, сучасна політична система України - перехідна від не-правового до правового типу політичної системи, в якій методи нор­мативного правового регулювання переважають над методами вико­ристання безпосередньо вольових актів органів політичної влади. Для більшості населення політична система легітимна. Політична система сучасної України діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації - політичної та соціальної. Причому надзвичайність обста­вин склалась в усіх сферах суспільства: а) в природному (фізичному та біологічному) середовищі, де поглиблюється екологічна криза, що зберігає панування нерозумних моделей природокористування (в промисловості та сільському господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних втрат; б) в господарюванні прогресуючою виступає тенденція деградації важливіших структур життєдіяльнос­ті соціуму; в) в сфері культури (зокрема в сфері освіти) не забезпе­чується повне відтворення загальної культури відповідно передо­вим, прогресивним стандартам та потребам прискореного соціального розвитку, спостерігається дальша ерозія масової «практичної мора­лі», значна частина населення все ще перебуває під впливом «куль­турного шоку», зв'язаного з швидкими змінами панівних офіційних міфів і відсутністю чіткої національної ідеї; г) не сформована систе­ма ефективних відносин України з іншими державами і міжнарод­ним співтовариством.

Особливістю політичної системи сучасної України е перехід до впровадження консенсусної моделі вирішення соціальних конфліктів, миролюбність і неагресивність, позбавлення власної глобальної (за-гальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів. Сучасна політична система ще поки нездатна забезпечити зростання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення. Політична система є світська на відміну від атеїстичної або релігійної. І ще. Політична система України етатизована (одержавлена) з не досить високим інтелектуальним рівнем політики, з переважанням певних соціальних прошарків реформованої традиційної номенклатури, но­вої номенклатури - сил, що включаються в контроль над «каналами розподілу» і «нуворишів», здатних «стимулювати» в необхідному для них напрямку діяльність політиків і бюрократичного апарату. Сучасну політичну систему України можна назвати перехідною від соціалістичної до капіталістичної або перехідною від казармового (недемократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, допов­неного деякими рисами неокапіталізму, але не як перехідну до де­мократичного соціалізму. В сучасній Україні існує і специфічний «змішаний» політичний режим, де поєднуються ознаки всіх основ­них чистих різновидів політичних режимів: демократичного, авто­ритарного, автократичного, диктаторського, тоталітарного, анар­хічного, охлократичного. Передбачити напрямок дальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що ха­рактер еволюції залежить від дуже величезної кількості факторів і внутрішніх, і зовнішніх.

Звичайно ж, Україна, реформуючи політичну систему, формую­чи суверенну державність, має і розширювати економічні та куль­турні зв'язки з Росією, Білорусією, Прибалтикою, Середньою Азією, країнами Заходу і Сходу на рівноправній, суверенній основі, удоско­налюючи і політичну організацію суспільства - створювати соці­альна-інтегровану державу. Політична організація суспільства - су­купність державно-правових органів, політичних партій та політичних рухів, масових суспільних організацій та рухів, трудових колективів та об'єднань, призначена для реалізації волі та інтересів управлінсь­кого класу, нації, соціальної спільності або коаліції соціальних груп і рухів на основі здійснення політичної влади. Структура політичної організації суспільства надзвичайно складна, охоплює не тільки офі­ційні органи, установи і організації і неофіційні об'єднання та ін. Суверенність та соціальний зміст політичної системи, політичної організації суспільства, структура влади, способи, методи та засоби її реалізації і характеризують сучасний політичний режим в Україні.

3. Правова держава. Громадянське суспільство

Виникає держава внаслідок розкладу ро­доплемінного ладу, поступового і уособле­ного від суспільства прошарку вождів і їх оточення і зосередження у них управлінських функцій, засобів вла­ди і соціальних привілеїв під впливом ряду факторів. Розвиток сус­пільного поділу праці, в процесі якого виділяється певна верства людей, які управляють суспільним життям, розвиток виробництва і всього суспільства, поява додаткового продукту, укрупнення людсь­ких спільностей, розширення господарських та інших зв'язків, воєн­ні сутички та ін. викликали необхідність посилення управлінських функцій та утворення спеціального органу - держави.

У сивій давнині, до ХУІ-ХУП стст. поняття держава звичайно трактува­лось широко і не відділялось від суспільства, яке держава організує та представляє. Одним з перших повне тлумачення держави дав Нікколо Макіавеллі. Раніше для визначення держави вживали різноманітні, кон­кретніші поняття: князівство, королівство, республіка, тиранія та ін. Нікко­ло Макіавеллі ввів правове поняття stato для визначення держави неза­лежно від її конкретних форм - як особлива, політична організація суспільства. Чітке розмежування держава, суспільство здійснено в дого­вірних теоріях держави (Гоббс, Локк, Руссо та ін.). В теоріях суспільного договору поняття держава, суспільство історично ділиться і підтверджу­ється, що існуючі спочатку вільні люди внаслідок економічної та іншої взаємодії утворили суспільство і потім для захисту безпеки, природних прав і свобод на основі добровільно укладеного договору, згоди створили спеціальний орган - державу. В вузькому розумінні поняття держава -об'єднання, що має верховну владу на певній території.