Сторінка
1

Поняття світогляду, його основні риси

1. Поняття світогляду

Людина — єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної самосвідомості. Результатом цієї здатності є знання про світ і про себе, яке виступає в емпіричній або теоретичній формі. Знання в свою чергу може матеріалізуватися, опредметнюватися, але для цього воно має стати ідеєю. Ідея — це думка, що містить мету діяльності і виражає певне майбутнє. Вона відбиває цілі та прагнення суб'єкта, які становлять певну світоглядну систему. Світогляд — одна з форм свідомості людини, невід'ємний атрибут життєдіяльності людей. Способом його існування виступає філософія, а також суттєві "виміри" людини, включаючи її потенціальні можливості та призначення. Оскільки з самою філософією, її ідеями, змістом її положень погоджуються, остільки вона не тільки обґрунтовує себе раціональними аргументами, а й породжує переконання, вірування в неї. Тому окремі філософи дотепно називають її вірознанням. Подальше поглиблення, уточнення знань про предмет філософії стане можливим завдяки знайомству з основними функціями, напрямками, течіями, школами філософії.

Метою розгляду даної теми є аналіз феномена світогляду, його структури, історичних форм і особливо філософії, її власної природи і значення в особистому та суспільному житті людини.

Аналізові світогляду, проясненню даного поняття філософи України приділяли пильну увагу, особливо починаючи з 80х років. Добре відомі праці В.І.Шинкарука, В.П.Іванова, М.В.Поповича та інших. Основна помилка у тлумаченні даного феномена, яка трапляється іноді в літературі, криється в ототожненні світогляду із знанням. Проте зв'язок світогляду із знанням не означає їхньої тотожності: якби це було так, то не важко було б проінформувати людину або соціальну групу і без духовної кризи, без тяжкої внутрішньої муки сформувати світогляд. Це — просвітительський погляд, в основу якого покладено уявлення про те, що є загальні закони буття, відомі філософії, а знання цих законів і складає світогляд, тобто є сукупністю цілісних уявлень про світ та місце людини в цьому світі. Однак світогляд не є лише сукупністю знань про світ, це, швидше, своєрідний синтез видів знань і різноманітних смислів осягнення світу людиною, проекція особистісних власних проблем, інакше кажучи, це не вищий процес засвоєння готового знання, а внутрішня робота і самоздобуття. Абсолютизація знання є вадою просвітницької концепції людини. Але вже в давнину знали, що всезнайство розуму не навчає. Саме стійка презумпція, що можна за допомогою абсолютного знання іззовні формувати особистіть, спричинила до появи репресивної педагогіки з її монологічністю та імперативними методами виховання типу "не хочеш — примусимо".

Формується не тільки світогляд, а й особистість з її переконаннями та життєвими установками, а тому світогляд може мати місце лише там, де є "само", тобто самоздобуття, самовиховання, саморозвиток, самовдосконалення, самоосвіта, самообмеження.

Сучасна доба пов'язана з важкими пошуками нових шляхів будівництва державності і формування національної культури. Для філософії це означає насамперед подолання догматизму та оновлення її проблемного поля. Але оновлення не має обернутися кон'юнктурщиною. Дехто вважає, що вся філософська література останніх десятиліть є фальшивкою, а істина — в нових установках, які цілком заперечують марксистську традицію. Здатність повернутися на 180 градусів без зламів і потрясінь означає лише одне: світогляду не було, а була сума знань, які удавано визнавалися, аби зберегти лояльну позицію щодо режиму, але зовсім не збігалися з поведінкою. Маємо добре знайому ситуацію розщеплення індивіда на приватну та публічну людину.

Таким чином, запроваджений до людського лексикону Кантом термін "світогляд" не слід розуміти буквально, як лише систему поглядів на світ, — це споглядацьке, просвітницьке тлумачення, — а як активне самовизначення людини в світі, яка шукає шляхи від ідеї до дії. Світогляд з цих позицій є системою принципів та знань, ідеалів і цінностей, надій та вірувань, поглядів на сенс і мету життя, котрі визначають діяльність індивіда, або соціального суб'єкта, й органічно входять до його вчинків і норм мислення. За невідповідності між думкою та дією розквітає соціальна мімікрія, конформізм, лицемірство, тобто починається глибинна криза існуючих світоглядних цінностей. Тоді постає проблема розробки нових цінностей і світогляду. Без цього суспільство не може функціонувати, оскільки світогляд є формою його суспільної самосвідомості, через яку суб'єкт усвідомлює свою соціальну сутність і оцінює свою духовно практичну діяльність.

Світогляд — інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні, як світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. Свого часу німецький філософ К.Ясперс присвятив спеціальне дослідження психології світоглядів, оскільки світогляд не тільки окремих індивідів, а й соціальних груп і навіть епох в одних випадках тяжіє до гармонійного, оптимістичного, а в інших — до похмуро песимістичного, стурбовано трагедійного сприйняття буття.

Емоційні та інтелектуальні почуття й розуміння як компоненти людської суб'єктивності по-різному представлені у різних світоглядних системах і спричинюють їхню різноманітність. У міфології, наприклад, світовідчуття переважає над розумінням, а в філософії — навпаки.

За способом свого існування світогляд поділється на груповий та індивідуальний, хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем та чіткістю самосвідомості світогляд поділяється на життєво практичний, тобто здоровий глузд, та теоретичний, різновидом якого і є філософія. Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та у максимах духовного життя народу, а теоретичний світогляд — у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обгрунтувань. Проте будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об'єднує наявність переконання. Це — ядро та смисл світогляду як такого, оскільки саме переконання і з'єднують думку з дією, втілюють ідею у практичну діяльність.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Інші реферати на тему «Філософія»: