Сторінка
18

Політичні системи суспільства

Громадянське суспільство, за Марксом, належить до сфери матеріальної, тоді як держава є елемент надбудови. Природно, громадянське сус­пільство - це сукупність суспільних відносин і політичних, соціальних інститутів поза межами політичної структури держави. Звичайно ж, громадянське суспільство - це таке суспільство, де головною діючою особою, суб'єктом розвитку є людина з усією її системою потреб та інтересів, що відповідають структурі цінностей. Громадянське суспіль­ство, торкаючись сукупності суспільних відносин, відображає взаємоз­в'язок всіх сфер суспільного життя людини. Маючи різноманітні потре­би та інтереси (матеріальні та нематеріальні), людина як індивід, особа задовольняє в процесі власного розвитку і через відповідні суспільні відносини та політичні, соціальні інститути, що становлять структурні елементи громадянського суспільства. Спільно з концепцією громадянсь­кого суспільства, теорією природного права, суспільного договору фор­мується і поняття правова держава.

Громадянське суспільство - багатоманітні, не опосередковані дер­жавою взаємовідносини вільних і рівноправних індивідів в умовах ринку і демократичної правової державності. Це сфера вільної гри окремих інтересів та індивідуалізму. Громадянське суспільство - продукт буржуазної епохи і формується переважно знизу, спонтан­но, як результат розкріпачення індивідів, їх перетворення з підда­них держави у вільних громадян-власників, які мають почуття осо­бистої гідності, готових взяти на себе господарську та політичну відповідальність. Громадянське суспільство має складну структуру, включає економічні, господарські, сімейно-родинні, етнічні, релігій­ні, правові відносини, а також опосередковані державою політичні відносини між індивідами, як первинними суб'єктами політичного життя та ін.

Громадянське суспільство становить першооснову людської цивілі­зації, а її головні суб'єкти - особа, громадянин, їм відповідають багатоманітні, що протистоять або збігаються інтереси і потреби, за­доволення яких - невід'ємна передумова їх власного розвитку та роз­витку суспільства. Інтереси особи, спільностей людей, їх потреб реалі­зуються через суспільні відносини та інститути, що становлять структурні елементи громадянського суспільства. Для задоволення пер­винних потреб люди організують матеріальне виробництво. В проце­сі виробництва формуються між людьми економічні виробничі відно­сини. Виробничі відносини обумовлюють сферу соціальних відносин, певну організацію станів, етносів, сім'ї. В громадянському суспільстві формуються самодіяльні асоціації, об'єднання, зокрема релігійні, ви­робничо-корпоративні, наукові, політичні та ін., що дозволяє виражати і відстоювати інтереси та права громадян, створювати умови для самоеалізації окремих індивідів та колективів. Та громадянське суспіль­ство не арифметична сума всіх складових, а інтегральна сукупність, нерозривний зв'язок окремих індивідів з суспільством, його різними соціальними інститутами. В структуру громадянського суспільства не входить держава. Та інтереси забезпечення розумного поєднання прав та свобод громадян, життєдіяльності та стабільності суспільства, як системи, вимагають збереження, оптимальної рівноваги між державою і громадянським суспільством. Високорозвинутість громадянського сус­пільства одна з умов стабільності демократичного режиму. Існування громадянського суспільства визначається рядом умов: розвинута соці­альна структура суспільства, що породжує багатоманітність інтересів, відносин, організацій, інститутів. На основі гарантованих прав і свобод громадянське суспільство створює всі можливості для взаємозв'язків, об'єднання індивідів в спілки, політичні партії та ін.

Відсутність тривалий період умов для формування громадянського суспільства в Україні, в Російській Федерації, Білорусії та інших кра­їнах Співдружності привело до того, що держава заповнила собою весь суспільний простір. Одержавлення суспільства, насамперед, тор­кнулось економіки: сталось зрощування влади та власності. Етатизація (одержавлення) суспільства, тобто активне втручання держави в життя суспільства, привела до негативних наслідків у політичній сфері. Сталося одержавлення практично всіх механізмів, що відкри­вають доступи масам до управління суспільством, зрощування пар­тійного апарату з державним. В духовній сфері сформувався певний тип масової свідомості, що характеризується, як етатична. Свідомість пронизана страхом перед державою, а страх породжував пасивність громадян та ін. Тому-то не випадково початок політичних і економіч­них реформ в Україні, як і в інших незалежних державах Співдруж­ності, зв'язано з відродженням громадянського суспільства, створен­ням правової держави. В основі економічних рішень лежить програма переходу до ринкових відносин, що ставить метою повернення наро­ду значної частини. Право на власність реалізується з допомогою роз­державлення та приватизації, передачі державного майна громадянам і трудовим колективам. Економічна незалежність громадян - основа нормального функціонування громадянського суспільства.

Процес утворення держав полягав у виділенні особливої публічної вла­ди з її військами, міліцією, нормами і різного роду примусовими установа­ми і органами управління. І поступово на базі відповідних ідей і елементів державності формується правова держава. Про владу закону, однакового для всіх громадян, заговорив ще в VI ст. до її. е. в стародавній Греції один з шести правителів полісу архонт Солон, про співвідносний природних прав людини і законів держави тоді ж заговорили і Арістотель, Ціцерон. Початки правової державності, поділу влади виникають в Стародавньому Римі. У період Середньовіччя всі сфери життя пронизуються політикою держави, а саме суспільство також політизується, всі важливіші соціальні інститути суспільства: власність сім'я, організація праці та інші становили елементи державного життя. Політичні і соціальні революції ХУІ-ХУШ стст. знищили етапи, привілеї і все, що порушувало принцип рівності під­даних перед державою, і поставили на передній край свободу і природні здібності окремого індивіда як самостійного та вільного громадянина. Вста­новлюється єдиний та обов'язковий для всіх правовий порядок.

Ідея правової держави не могла виникнути раніше, в період античності або в період абсолютизму, тому, що її реалізація вимагала, по-перше, фор­мальної рівності, по-друге, відсутність станового поділу, і, нарешті, розви­нутої теорії природного права і поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Правова держава - реальне втілення конституційної державнос­ті. В її основі лежить прагнення захистити людину від державного терору, насилля над совістю, дріб'язкової опіки з боку органів влади, гарантувати індивідуальну свободу та основні права особи. Поняття правова держава утвердилось на рубежі ХУІІІ-ХІХ стст. Але сам же термін правова держа­ва остаточно закріпився в суспільній думці і юриспруденції в XIX ст. в працях німецьких юристів Карла Вельнера, Роберта фон Мона та ін. Філософське обґрунтування ідеї правова держава є в дослідженнях Іммануїла Канта. Розроблюючи вчення про правову державу на базі теорій про категорійний імператив, тобто формальну внутрішню поведінку. Зміст йо­го такий: роби так, щоб правила (максима) твоєї поведінки служили зраз­ком для законодавців. Правова держава, за Кантом, це не та держава, де громадяни сліпо дотримуються закону, а та, де закон відповідає їх моралі і моральним принципам. Правовою є та держава, де всі підкорені не просто закону, а праву. Іммануїл Кант розкриває зміст категорій: мораль і право, право і закон. Право є міра свободи, а закон - юридичне відображення права. Право є міра свободи, зведена в закон. У правовій державі закони відповідають праву, тій мірі свободи, що існує в державі. Джерелами зако­нів у правовій державі, за Кантом, виступають єдина воля всіх осіб, які утворюють народ, громадяни мають право підкорятися тільки тим законам, з справедливістю яких вони згодні і беруть зобов'язання добровільно ними йти: юридична рівність всіх перед законом, як і громадяни, влада повинна неухильно дотримуватись тих же законів. Звичайно ж, Іммануїл Кант роз­глядав правову державу як об'єднання багатьох людей, підкорених правовим законам і вважав, що законодавець має керуватися вимогою: чого народ не може вирішити стосовно самого себе, того і законодавець не може вирішити стосовно народу. Ціннісний зміст ідеї правової держави полягає в утвер­дженні суверенності народу як джерела влади, гарантованості його свободи та верховенства народу. В політичному житті громадянське суспільство за­безпечує всім громадянам доступ до участі в державних і суспільних спра­вах. Тут держава і громадянин зв'язані взаємною відповідальністю за безу­мовне верховенство демократично прийнятого закону про рівність всіх перед законом, тобто існує правова держава, де реалізовані громадянські права людини на рівні міжнародне визнаних норм.