Сторінка
2

Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику

Передача векселя за індосаментом веде за собою два юри­дичних наслідки: права для індосата і відповідальність для індо­санта. Перше полягає в тому, що особа, яка отримала вексель за індосаментом, стає векселетримачем. Однак законність його прав настає у випадку неперервного ряду індосаментів, навіть як­що останній індосамент є бланковим. Другий юридичний наслідок, пов'язаний з першим, полягає втому, що індосант, пе­редаючи вексель, бере на себе зобов'язання перед новим векселе­тримачем за акцепт і платіж. У цьому полягає доручительська функція індосаменту. Однак індосант може опротестувати новий індосамент, у цьому випадку він не несе відповідальність перед тими особами, на користь яких вексель було потім індосовано. Банки виконують з векселями наступні операції: видача кредиту за спеціальним позичковим рахунком, за­безпеченим векселями; інкасування векселів; доміляція векселя: авалювання векселів; акцепт векселів; облік векселів; форфейтування.

Спеціальний позиковий рахунок - це рахунок до запитання. Безтерміновість кредиту дає банку право в будь-який момент ви­магати від кредитора повного або часткового його погашення чи надання додаткового забезпечення. Цей кредит має постійний характер. Погашення його може здійснюватись як самим пози­чальником, так і іншою особою, після чого їм повертається із за­безпечення векселя сума погашеного боргу. Якщо ж від самого позичальника кошти не надходять, то на погашення кредиту на­правляються гроші, які надійшли на оплату векселів.

Інкасування векселів банком - це виконання банком дору­чення векселетримача при отриманні платежу за векселем при настанні терміну оплати. Отримання в банку готівкових грошей за векселем - це інкасація векселя. Банківська черговість, яка по­лягає в отриманні банком грошей за різними документами (век­селями, чеками тощо) від імені та за рахунок своїх клієнтів, нази­вається інкасо.

Доміціляція вексе­ля - це призначення платником за векселем якої-небудь третьої особи. Вексель, за яким призначено платника, називається доміцильованим векселем. Доміцильований вексель підлягає оп­латі третьою особою (доміцілатом) у місці проживання платни­ка або іншому місці;» Як правило, платником за векселем при­значається банк. У цьому випадку банк у протилежність інкасу­ванню векселя є не отримувачем платежу, а його платником, тоб­то він виконує доручення платника за векселем здійснити платіж за даним векселем у встановлений термін.

Важливу роль у формуванні грошового ринку відіграє вся банківська система, що складається із двох рівнів: І-й рівень Центральний банк; 2-й рівень - комерційні банки. Центральний банк - емісійний, є агентом уряду при обслуговуванні держбюд­жету, слугує підтримкою зовнішньої і внутрішньої стабільності національної грошової одиниці.

Грошовий ринок передбачає наявність такого товару, як гроші. Цей товар має свою вартість - це витрати на залучення грошей у тимчасове користування або доходи від передачі їх у борг. Вартість грошей буває номінальна та реальна, що визна­чається купівельною спроможністю грошової одиниці. Особливу роль у системі ціноутворення, має облікова ставка НБУ і дії Цен­трального банку на грошовому ринку взагалі.

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний банк здійснює:

1. виготовлення та зберігання банкнот і монет;

2. створення резервних фондів банкнот і монет;

3. встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

4. встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

5. встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;

6. визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств та організацій;

7. визначення вимог стосовно технічного стану та організації охорони приміщень банківських установ.

Здійснюючи емісію грошей, Центральний банк виконує корисну і необхідну для розетку країни роль. Гротові інструментами обслуговують економічний оборот, і їх можна порівняти із транспортними засобами. Останні дають можливість доставляти товари, продукцію промисловості та сільського господарства до місця їх переробки і споживання; аналогічно грошові інструмен­ти забезпечують обіг різних товарів, їх перехід від одного власни­ка до іншого, полегшуючи їх переробку і споживання. Однак надмірна і безконтрольна емісія грошей може призвести до не­безпечних і навіть руйнуючих наслідків. Якщо кількість грошей в обігу перевищує певний ліміт, вони вже не стимулюють вироб­ництво, а породжують збиткову купівельну спроможність, наслідком якої є підвищення ціп.

Комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, на­правлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу, називається грошово-кредитною політикою.

Основними економічними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1. визначення й регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

2. процентну політику;

3. рефінансування комерційних банків;

4. управління золотовалютними резервами;

5. операції із цінними паперами на відкритому ринку;

6. регулювання імпорту та експорту капіталу

Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Ставка рефінансування Національного банку України - ви­ражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з ме­тою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національним банком України встановлюються облікова та ломбардна про­центні ставки.

Облікова ставка Національного банку України - виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними та утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок ре­фінансування і є орієнтиром ціни на гроші.

Національний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов’язкового резервування кош­тів. При цьому:

1. розмір обов'язкових резервів встановлюється єдиним для банків та фінансово-кредитних установ у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті;