Сторінка
1

Співстрахування і перестрахування

Фінансовий стан страхової компанії безпосередньо залежить від структури її страхового портфеля, тобто від співвідношення застрахованих об'єктів. Збалансованість страхового портфеля досягається вирівнюванням страхових сум прийнятих до страхування ризиків для того, щоб виплати за окремими угодами не зруйнували фінансову базу страховика. Це можливо, оскільки розмір страхового фонду з усіх застрахованих об'єктів значно менший від загальної суми страхової відповідальності, й необхідність виплати відносно великих страхових сум за кількома угодами з ризиками з високою вірогідністю може призвести до втрати страхового фонду. Таким чином, виникає ситуація, коли страховик хоче, але з об'єктивних причин не може прийняти ризик до страхування, якщо ризик надто небезпечний. Необхідно збалансувати потенційну відповідальність, пов'язану із сукупною страховою сумою, з фінансовими можливостями страховика, і водночас надати йому можливість брати до страхування ризики будь-якого розміру з тим, щоб страхова компанія не була обмежена щодо отримання прибутку від діяльності на страховому ринку. Таким механізмом є перестрахування і його різновид — співстрахування, коли страховик залучає до укладення договору страхування інших страховиків.

Перестрахування — це система економічних відносин, пов'язаних з передаванням страховиком частини відповідальності за прийняті до страхування ризики на узгоджених умовах іншим страховикам з метою створення збалансованого страхового портфеля, забезпечення фінансової стійкості та рентабельності страхових операцій. Відносини щодо перестрахування можуть мати як національний, так і міжнародний характер. До цих відносин можуть залучатися також іноземні страхові компанії.

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику, завдяки якому здійснюється кількісне і якісне вирівнювання страхового портфеля. Закон України "Про страхування" зобов'язує страховика здійснювати перестрахування (співстрахування) у разі перевищення розміру угоди страхування можливостей її виконання за рахунок власних коштів і страхових резервів. Цим досягається захист страхового фонду на користь усіх клієнтів страхової компанії.

Механізм перестрахування передбачає участь у ньому кількох страхових компаній, у тому числі спеціалізованих перестрахувальних. Це дає змогу розосередити практично будь-який страховий ризик, тобто перестрахування дає змогу навіть невеликій страховій компанії взяти до страхування практично кожний ризик, що належить до категорії страхових.

Страхові компанії, задіяні в перестрахуванні, називаються пере-страховиками, а процес передавання ризику — цедируваннямризику, або перестрахувальною цесією. Страховика, який віддає ризик, називають цедентом, а перестраховика, що бере на себе ризик, — цесіо-нарієм.

Перестрахування може мати кілька ступенів послідовного розміщення (передавання) ризику (подрібнення ризику) у кількох перестраховиків — ретроцесій. Кожний наступний перестрахуваль-ник-цедент називається ретроцедентом, а кожний наступний пере-страхувальник-цесіонарій — ретроцесіонарієм.

Особливість перестрахування полягає в передаванні страховиком ризику перестраховикам з власної ініціативи без залучення до цього процесу страхувальника, який укладає угоду лише з одним (першим) страховиком і лише з ним вступає у страхові відносини. Рішення про перестрахування приймає безпосередньо страховик (цедент).

Численні договори перестрахування класифікуються за формою взятих зобов’язань (вільний чи ні вибір ризиків для страхування), часткою прийнятих ризиків і передаванням іноземних ризиків.

Співстрахування (спільне страхування) - це система економічних відносин, що передбачають участь у страхуванні одного клієнта одразу кількох страховиків шляхом розподілу ризику на частини і укладення окремих договорів за кожною з цих частин. Як зазначалося, співстрахування є різновидом перестрахування. Кожний страховик відповідає за ризиком в узятій на себе частині. Страхова премія розподіляється між страховиками відповідно до частин узятого кожним ризику.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Александрова М. М. Страхування. — К.: ЦУЛ, 2002. — 208 с

2. БескидЙ. М. Теоретичні підвалини дослідження суті державного бюджету України//Фінанси України. — 1998.— № 1. — С. 11-16.

3. Білуха М. Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту: Під-руч. — К: Влад і Влада, 1996.

4. Благодатин А. А. Финансовый словарь. — М.: ИНФРА-М, 1999.

5. Бланкарт ПІ. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім. — К.: Либідь, 2000.

6. Бондарук Т. Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. — 1999. —№5. — С. 95-102.

7. Боринець С. Я. Розвиток сучасних грошово-валютних відносин (національний і міжнародний аспекти). — К.: Педагогіка, 1997.

8. Бровкова Е. Г., Продиус И. П. Финансово-кредитная система государства. — К.: Сирин, 1997.

9. Буковинський С. А. Шляхи розвитку бюджетної системи України // Фінанси України. — 1998. — № 9. — С 4-9.

10. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка. Європейський контекст. — К.: Основи, 1998.

11. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1997.

12. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підруч. — К.: Вид-во НЮС, 2000.

13. Вахненко Т. Фінансова стійкість держави // Економіст. — 1999. — № 7. — С. 22-28.

14. Гальчинський А. С Теорія грошей: Навч. посіб. — К: Основи, 1996.

15. ГикишЛ. В. Финансы: Учеб. пособие. —К: МАУП, 2000.

16. Дорош Н. І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи вдосконалення // Фінанси України. — 1998. — № 1. — С. 47.

17. Дробозина Л. А. Общая теория финансов. — М.: ЮНИТИ, 1995.



Інші реферати на тему «Фінанси»: