Сторінка
7

Грошові надходження підприємств та напрямки їх використання

Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лі­зинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об'єкт лізингу за за­лишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як пра­вило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закін­чення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або зно­ву здається в оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лі­зингова плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься од­наковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періоди­чного збільшення лізингового відсотка.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємст­ва порушують фінансові обов'язки, умови господарських договорів, за що до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови по­рушує контрагент, то він зобов'язаний сплатити штрафи, пені, не­устойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було сказано, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток минулих років тощо. Усе це включають у позареалізаційні доходи.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і балансового прибутку підприємств.

2.4 Аналіз формування і використання чистого прибутку

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі ма­теріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок ново­го кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матері­альних витрат на виробництво — використаної сировини, напівфаб­рикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

Таким чином, утворюються економічні умови для нового вироб­ничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід.

«Валовий дохід є та частина вартості . і виміряна частина вало­вого продукту ., котра залишається після відрахування частини вар­тості і виміряної частини всього виробленого продукту, який замі­щує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід дорівнює, таким чином, заробітній платі .+ прибуток + рента»[1].

Це визначення підкреслює, що валовий дохід є тією частиною ва­лового продукту, яка залишається після відрахування частини цього продукту, що використовується на відтворення виробництва.

Водно­час, вартість цієї частини продукту — валового доходу, — утворена у вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту, набирає грошової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і планування цей важливий показник не обраховується і не планує­ться (крім колективних сільськогосподарських підприємств).

Валовий дохід — це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріаль­ними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собі­вартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показни­ком діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заро­бітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використан­ня валового доходу як основного узагальнюючого показника ефек­тивності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримує народне господарство від діяльності кожного підприємства.

Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найбільш реально відбито таку важливу сторону діяльності, як під­вищення продуктивності праці. Валовий дохід, показуючи ступінь ефективності виробництва, є величиною знов створеної вартості — основного джерела національного доходу. Валовий дохід — основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів.

З народногосподарського погляду валовий дохід є складовим елементом національного доходу країни. «Якщо розглядати дохід всього суспільства, — писав К. Маркс, — то національний дохід складається із заробітної плати плюс прибуток, плюс рента, тобто із валового доходу»[2].

У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплата праці — це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці.

За будь-якої форми суспільного виробництва праця поділяється на дві частини — необхідну й додаткову працю. Продукт останньої зав­жди призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт — це продукт, створений працею людей на підприємствах, ко­трий виступає як чистий дохід (грошова форма додаткового прибутку).

«Чистий дохід, — писав К. Маркс, — є додаткова вартість, що й відрізняє чистий дохід від валового доходу, тому що останній вклю­чає в себе заробітну плату, перший же не включає її»[3].

В економічній літературі країн СНД поняття чистого доходу і грошових нагромаджень іноді ототожнюються. «За умов товарно-грошових відносин вартість додаткового продукту (чистий дохід), — пише Д. Моляков, — реалізується в грошовій формі і виокремлюєть­ся в самостійну категорію — грошові нагромадження. Без огляду на те, що основою виникнення чистого доходу і грошових нагромаджень є додатковий продукт ., за своєю суттю вони — самостійні категорії. Перша (чистий дохід) є категорією будь-якої форми суспі­льного виробництва, друга (грошові нагромадження) є категорією розподільчою. Тільки за умов товарно-грошових відносин чистий дохід реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну фінансову категорію — грошові нагромадження»[4].