Сторінка
4

Грошові надходження підприємств та напрямки їх використання

Трансформація ринкових відносин потребує створення необхід­ної інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, ство­рюється і функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато під­приємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем цінних паперів, укладанням тим­часово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; наданням майна в оренду; валютними та іншими операціями з метою отри­мання додаткових доходів.

Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфра­структури, особливо фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових інвестицій справляють прямий, безпосеред­ній вплив на формування балансового прибутку.

Штрафи, пені, неустойки виникають унаслідок порушення фі­нансових і господарських зобов'язань підприємств через порушення законодавства та умов договорів, котрі мають місце в практиці гос­подарювання і фінансової діяльності підприємств. Окрім того, про­тягом року можуть бути виявлені прибуток і доходи минулих років, погашатися дебіторська заборгованість, раніше списана як безнадій­на. Усі ці надходження належать до доходів від позареалізаційних операцій, котрі у фінансових планах підприємств не передбачають­ся, хоча й включаються до складу їхнього балансового прибутку.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробни­цтво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створю­ють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства.

2.2 Доходи (виручка) від реалізації продукції, робіт, послуг

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції (Т — Г') — це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г — Т . В . Т' — Г'), яка є йо­го важливим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між постачальниками, посередниками і по­купцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає суспільному попиту і потребам покупців.

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:

а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності), — метод нарахування;

б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію — касовий метод.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бу­ти оформлені відповідно до чинного положення. Реалізація про­дукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т — Г). Тому бар­тер, або прямий товарообмін (Т — Т), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху кош­тів, нема надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не від­бувається зміни форми вартості.

Однак в економіці України досить велика питома вага товарооб­мінних бартерних операцій. Про це свідчать дані, наведені в табл.1

На жаль, згідно з діючим господарським законодавством, бартер­ні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції під­приємств, що певною мірою викривляє реальний стан справ.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:

1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

2) рівня реалізаційних цін і розрахункової дисципліни.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків реалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізо­ваної продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зрос­тання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асорти­менту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі влас­тивості, строки реалізації продукції, попит і пропонування на ринку.

На окремі види продукції, робіт і послуг держава встановлює фік­совані чи регульовані ціни. Тоді виручка від реалізації продукції за­лежить від рівня прейскурантних цін.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульо­вані ціни.

Фіксовані ціни встановлюються адміністративне (державою), пе­реважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому державою встановлюються індикативні ціни — мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами, які склалися на ринку під впливом попиту і пропонування за домовленістю сто­рін — постачальників і споживачів.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і при­буток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції") і податок на додану вартість.

Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ц1 = С + П,

де Ц1 — ціна продукції (ціна виробника продукції"); С — собівар­тість продукції; П — прибуток.

Ц2 = С + П + ПДВ,

де Ц2 — ціна продукції з податком на додану вартість; ПДВ — податок на додану вартість.

Ц3=С+П+АЗ+ ПДВ,

де Цз — ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість; A3 — акцизний збір.

Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:

Ц4 = С + П + A3 +ПДВ + ТН,

де Ц4 — роздрібна ціна продукції; ТН — торгова націнка.

Приклад 1.