Сторінка
2

Шляхи становлення національної валютно-фінансової системи України. Сучасні проблеми функціонування гривні

Процес забезпечення конвертованості нової грошової одиниці, на думку автора, міг бути суттєво підкріплений успішним проведен­ням приватизації. Майно, що підлягає приватизації, можна було б ефективно використати як товарну основу емісії нової грошової одиниці для здійснення її конвертованості. На цій базі нова грошо­ва одиниця на першому етапі грошової реформи могла бути викори­стана як специфічні приватизаційні гроші, які обслуговують купів­лю та продаж об'єктів державної власності у вигляді валютних сер­тифікатів. За цих обставин висока привабливість об'єктів привати­зації як для резидентів, так і для нерезидентів, що особливо суттєво, дала б можливість упровадити безумовну конвертованість нової гро­шової одиниці, забезпечивши її активний зворотний вплив на про­цеси реформування власності в державі.

Існував й інший підхід, заснований на прикладі країн Балтії, де стабільність, а значною мірою й конвертованість національних валют ґрунтується на золотому запасі. Зокрема, Верховна рада Естонії у свій час прийняла закон про стовідсоткову гарантію крони золотом або іноземною валютою, оскільки західні країни повернули Естонії золотий запас, вивезений перед Другою світовою війною. Жорстко прив'язавши курс крони до німецької марки у співвідношенні 8 крон за одну марку, Естонія паралельно з цим забезпечує конвертованість своєї грошової одиниці на будь-яку іноземну валюту, яка користується попитом. Звичайно, досвід цікавий. Але, по-перше, в Україні золотий запас ще зовсім незначний, а по-друге, щодо пропозиції забезпечення нової валюти золотом, то тут не враховуються процеси демонетизації золота, які відбуваються у світі. Повернення до золотомонетного стан­дарту в одній країні практично неможливе. Подібне явище суто тео­ретично можливе за умови повернення до золотого стандарту ряду країн. Однак і в цьому випадку, як показав досвід, функціонування "золотого блоку", коли всі країни відмовились від золотого паритету та обов'язкового обміну своїх валют на золото, неможливе.

Не менш важливим для повноцінного функціонування валюти є вибір нею валютного курсу. Світова практика підтверджує, що існу­ють дві основні системи взаємодії національних валют:

• система взаємовідносин, що базується на механізмі фіксова­них валютних курсів, яку ще називають сильним варіантом валют­ної угоди;

• взаємодія валют на основі плаваючих валютних курсів, або так звана валютна угода слабкого типу.

Вибору системи взаємодії валют мала передувати відміна обо­в'язкового продажу частини валютної виручки, запроваджена Національним банком. Замість примусового продажу валютної вируч­ки потрібно було ввести її оподаткування. Це стимулювало б екс­порт і сприяло поверненню валюти в Україну. Адже держава за умов примусового продажу одержує валюти набагато менше, ніж могла б мати при ліберальному оподаткуванні. Отже, вихід полягає в розум­ному, ліберальному оподаткуванні валютної виручки. Від цього ви­грають і експортери, і держава.

На першому етапі грошової реформи з упровадження нової ва­люти можливе застосування слабкого варіанта валютної угоди, яка базуватиметься на системі плаваючих курсів, що забезпечуватиме кожній країні широку автономію у проведенні грошово-кредитної та валютної політики. На другому етапі можливий перехід до силь­ного варіанта угоди з фіксованими у визначених межах валютними курсами, які найбільшою мірою сприятимуть стабільності міжнарод­них економічних зв'язків. В обох випадках має забезпечуватися ре­жим практично повної конвертованості валют країн — учасниць угоди.

Інша точка зору відомого економіста, народного депутата Украї­ни професора В.К. Черняка була заснована на тому, що валютний курс має бути не фіксованим і не ринковим, а регульованим, тобто плаваючим у певних межах, визначених на певні короткі проміжки часу (це наближує його до ринкового курсу). Регульованим курс має бути принаймні протягом перехідного періоду, поки в Україні не буде створено повноцінної, стабільної грошової системи. Автор цього підходу посилається на той факт, що у західних країнах курс валют регулювався десятки років. Для цього була створена Бреттон-Вудська валютна система, яка проіснувала з 1944 до 1978 p. Перехід від регу­льованого до плаваючого курсу валют здійснювався поступово.

З усього видно, В.К. Черняк все-таки схиляється до проміжного варіанта встановлення курсу української валюти: не жорстко фіксо­ваний і не вільно плаваючий, а керований у певних межах і протя­гом певних проміжків часу. Саме такого курсу керованого плаван­ня, яке схоже з незалежним плаванням, але при більш активному втручанні центральних банків, дотримуються валюти Греції, Індії, КНР, Південної Кореї, Туреччини, Югославії.

Досить цікавою була точка зору знаного практика банківської справи, голови правління Промінвестбанку України В.П. Матвієнка, який пропонував поетапний перехід до впровадження нової націо­нальної валюти України:

• на першому етапі привести у відповідність до реальної вар­тості усі елементи ціни матеріальних витрат, заробітної плати, амор­тизації і встановити нормальний рівень рентабельності; визначити необхідний обсяг грошової маси та на цій основі вжити заходів, які забезпечать погашення заборгованості між товаровиробниками і покупцями, фінансово-кредитними установами, тобто розчистити економічне поле грошового обігу;

• на другому етапі змінити масштаб цін, але в такій пропорції, щоб не "спалити" напрацьовані капітали державних, комерційних, приватних підприємств, банків, створених на акціонерній основі, а потім обміняти купоно-карбованці на нову валюту України, встано­вивши твердий, фіксований курс національної валюти щодо закор­донних валют.

Разом з цими діями необхідно, на думку В.П. Матвієнка, здійсню­вати активну інвестиційну діяльність за пріоритетними напрямами промислового та сільськогосподарського виробництва.

Як бачимо, між поглядами знаних фахівців є деякі розбіжності, але всі автори одностайні в головному: щоб ефективно функціону­вала повноцінна національна валюта в Україні, потрібно виконати комплекс необхідних умов.

Оскільки Україна знаходиться в Європі й має тісні економічні зв'язки з європейськими країнами, реальним міг бути і варіант "при­в'язки" курсу національної валюти України до будь-якої міцної валюти Європи, а ще надійніше — до валютного кошика євро. Це, по-перше, полегшило б вступ України до Європейського Союзу та, по-друге, у перспективі українська грошова одиниця могла б стати валютою з високим ступенем еластичності. У цьому випадку курс української валюти міг би визначатися на підставі розрахунку вало­вого внутрішнього продукту України за цінами, визначеними в на­ціональній грошовій одиниці України та в євро. А для цього необ­хідно було привести у відповідність до реальної вартості усі скла­дові ціноутворення, поступово орієнтуючись на загальноєвропейсь­кий рівень затрат.