Сторінка
1

Склад і структура міжнародного фінансового ринку

План

1. Становлення міжнародного фінансового ринку

2. Міжнародний валютний ринок

3. Структура фінансових ринків

4. Міжнародний ринок позичкових капіталів

1. Становлення міжнародного фінансового ринку

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.

Через структури міжнародного фінансового ринку тимчасово вільні фінансові ресурси переводяться із тих секторів світового гос­подарства, де вони з'являються, у ті сектори, де в них у даний момент є потреба. Завдяки цьому стає можливим валютне, кредитне, розра­хункове обслуговування міжнародної торгівлі товарами та послуга­ми, закордонних інвестицій, урядових запозичень та ін.

Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпе­чення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Залучення ресурсів на міжна­родному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню економічного розвитку країн та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.

Міжнародний фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Інтеграція ринків окремих країн розпочалася приблизно в середині 60-х років і згодом стала розвиватись прискореними темпами. Вона виявляла­ся в зміцненні зв'язків, розширенні контактів між національними фінансовими ринками, їх прогресуючому переплетенні. Банки поча­ли надавати, а їхні клієнти одержувати фінансові послуги за межами країн, де вони розташовані, одночасно в декількох валютах. Умови таких угод, наприклад відсоткові ставки за кредитами, почали вирів­нюватись і ставали все більш привабливими для позичальників та інших одержувачів банківських послуг порівняно з умовами націо­нальних ринків. Окрім іншого, це було пов'язано також і з тим, що в міжнародних фінансових операціях не було таких жорстких вимог державного регулювання, як в окремих країнах.

Розвиток процесу інтеграції національних фінансових ринків поступово привів до початку їх глобалізації. Це виявилося у виник­ненні й швидкому зростанні світової фінансової системи, де цирку­люють валютні, кредитні та інші фінансові ресурси. Ринки різних країн, де можна мобілізувати кошти, не тільки взаємодіють, а й зале­жать один від одного. Взяті в сукупності, вони розвиваються в гло­бальну цілісну систему, об'єднану спільними умовами функціону­вання і закономірностями еволюції. Тому сьогодні інвестор або по­зичальник, приймаючи те чи інше рішення, бачить перед собою не ізольовані національні ринки, а різні сегменти єдиної світової фінан­сової системи.

Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичаль­никам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. Сьо­годні цей ринок набув величезних масштабів і перетворився в одне з найважливіших джерел фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу.

Сучасний процес глобалізації національних фінансових ринків розвивається в умовах формування таких великих інституційних інвесторів як пенсійні й страхові фонди, інвестиційні компанії, взаємні фонди та ін. Цей процес відбувається під впливом таких чинників:

• інтенсивного впровадження електронних технологій, комуні­каційних засобів та інформатизації;

• розширення кількості й обсягів пропонованих цінних паперів;

• посилення ролі фінансових ринків як основного механізму перерозподілу фінансових ресурсів як у національному, так і в гло­бальному масштабі;

• впливу приватизаційних процесів на потенційну пропозицію

цінних паперів.

Тенденція до глобалізації, звичайно, не означає зникнення локаль­них ринків окремих країн і повного стирання різниці між ними. Багато банків мають багаторічні ділові відносини з фірмами у своїх країнах; вони переплетені з ними капіталами, спільними директора­тами та ін. Ці постійні клієнти і сьогодні надають перевагу послу­гам "своїх" банків. Існує безліч невеликих компаній і банків, які не мають фінансових, інформаційних та інших можливостей для здійснення операцій на міжнародних глобалізованих ринках. І все ж процес глобалізації у фінансовій сфері прокладає собі дорогу і продовжує динамічно розвиватися.

Операції на міжнародному фінансовому ринку з деякою мірою умовності можна поділити на дві великі групи — кредитні й інвес­тиційні. Відповідно можна виділити і два сектори цього ринку: сектор кредитів і сектор цінних паперів, за допомогою яких здійснюєть­ся процес інвестування. Основним критерієм цього поділу виступає той чи інший тип фінансових інструментів. Якщо їх вільна купівля-продаж неможлива, то ми маємо справу з кредитним ринком, якщо ж зобов'язання або інструменти продаються і купуються, то відповідно покупці і продавці виступають учасниками ринку цінних паперів. З іншого боку, залежно від термінів реалізації майнових прав — короткі (до одного року) і тривалі, розрізняють грошовий (валютний) і фон­довий (ринок капіталів).

Щодо об'єднання ринку кредитних ресурсів і ринку цінних па­перів під одною назвою ринку капіталів у вітчизняній літературі немає одностайності. Досить переконливою, на нашу думку, є точка зору відомого українського фінансиста професора О.Д. Василика, який зазначає, що подібне трактування досить закономірне, оскіль­ки фінансові ресурси, що функціонують на зазначених ринках, да­ють їхньому власникові певний дохід. Проте ці ринки різняться за своїми найхарактернішими ознаками. При одержанні коштів на кредитній основі, їхній власник не змінюється. При купівлі цінних паперів власник коштів змінюється. Є певні відмінності й в одер­жанні доходу на вкладені кошти. Тому, на думку автора, ці міжна­родні фінансові ринки слід розглядати окремо.