Сторінка
1

Регіональні валютно-фінансові угруповання

План

1. Валютні блоки

2. Валютні зони

3. Валютний союз країн ЄС

1. Валютні блоки

У період світової економічної кризи 1929—1933 pp. із крахом золотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки — регіональні валютні угруповання, які вступили в жорстоку конкуренцію між собою. Та­ких регіональних блоків сформувалося три: стерлінговий, доларо­вий та золотий.

Валютний блок — це угруповання країн на основі валютно-економічного домінування держав, що очолюють цей блок, шляхом прикріплення до їхньої валюти валют країн — учасниць блоку. Вони, як правило, офіційно не оформлювалися певними угодами, а утворю­валися стихійно на основі вже сформованих відносин політичної, економічної та фінансової залежності слабких країн, що розвива­ються, від могутніх капіталістичних держав — колишніх метрополій.

Створення валютних блоків пов'язано з дією різних факторів, що історично сформувалися і служили певним "цементуючим матеріа­лом" для його складових, головні серед яких:

• торговельні фактори (країна, що очолює блок, виступає голов­ним торговельним партнером інших країн, які його утворюють. Ця країна закуповує значну частину товарів і послуг, що експортуються іншими країнами, які входять до блоку, і являє собою значний і, як

правило, стабільний зовнішній ринок);

• фінансові фактори (більшість країн — членів блоку мають довгострокову заборгованість або перед країною, яка очолює блок, або взаємну заборгованість, або зовнішню — перед третіми країна­ми. Ця заборгованість погашалася у валюті країни-гегемона);

• економічні фактори (країни, що очолюють той чи інший блок, найбільш індустріальне розвинуті та які найменше постраждали за

роки всесвітньої кризи і "Великої депресії");

• політичні фактори (вони складалися історично і традиційно міцно зв'язували країни — учасниці валютного блоку).

Стерлінговий валютний блок виник після відміни золотого стандарту у Великій Британії в 1931 p. До його складу ввійшли країни Британської імперії, окрім домініонів Канада і Ньюфаундленд, а також території Гонконгу. До блоку ввійшли також держави, які були економічно тісно пов'язані з Великою Британією (Єгипет, Ірак, Португалія, пізніше — Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Японія — де-факто, а потім Греція та Іран). Входження до валютного блоку, очолюваного Великою Британією, ставило країни перед необхідністю дотримання певних "правил гри". Це означало, що валюти залежних країн прикріплювались до валюти країни, яка очолювала блок — фунта стерлінгів. Курс цих валют ставився в залежність від фунта стерлінгів, а їх курс відносно інших валют встановлювався відповідно до курсу фунта стерлінгів щодо тих валют; взаємні розрахунки між учасниками блоку велись переважно у фунтах стерлінгів, а їхні валют­ні резерви зберігалися в Банку Англії і використовувались як для взаємних розрахунків, так і для розрахунків із третіми країнами.

Доларовий валютний блок було створено в 1933 p. після відміни золотого стандарту в СІЛА. До нього ввійшли економічно залежні від США країни Латинської Америки та Канада. Цікаво, що у ва­лютному блоці не здійснювався валютний контроль з боку країни, яка його очолювала. Країни доларового блоку лише підтримували певні співвідношення між доларом США і власними валютами та зберігали переважну частину своїх валютних резервів у банках США, через які здійснювались розрахунки як між самими країнами — членами блоку, так і з третіми державами.

У червні 1933 p. країни, які намагалися будь-що зберегти вільне функціонування золотого стандарту на основі незмінного золотого вмісту національних валют, утворили золотий блок. До нього ввійшли держави, які навіть в умовах важкого кризового і післякризового періоду продовжували дотримуватися золотого стандарту: Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім Італія і Польща. Безпосередній вплив на тривалість існування цього блоку справив той факт, що країни — учасниці золотого блоку не могли успішно конкурувати з Великою Британією та США, які очолювали інші блоки і де, як і в переважній більшості інших країн, золотомонетний стандарт було відмінено. А вирішальне значення для долі блоку мали економічні інтереси країн, які входили до нього. Ці інтереси, як показало життя, були майже несумісними, що особливо чітко виявилося в умовах післякризової депресії. Зрештою всі країни золотого блоку змушені були відмінити вільний обмін банкнот на золото, і в 1936 p. цей блок остаточно розпався.

Крім стерлінгового, доларового та золотого блоків під час Другої світової війни країни "осі" — Німеччина та Японія — створили кожна свій валютний блок, куди ввійшли окуповані ними країни, як прави­ло, у примусовому порядку з метою додаткового їх пограбування.

Пізніше на основі валютних блоків утворилися валютні зони.

2. Валютні зони

Валютні зони порівняно з валютними блоками є більш високою формою регіональних валютних об'єднань, які утворилися на базі валютних блоків. Це валютні угруповання країн, що сформувалися під час Другої світової війни і після її закінчення з метою проведен­ня узгодженої політики у сфері міжнародних валютних відносин. Головні ознаки валютної зони такі:

• підтримання всіма учасниками валютної зони твердого курсу своїх валют відносно валюти країни-гегемона;

• зміна курсів валют — учасниць зони відносно інших валют лише в разі згоди на це країни-гегемона;

• збереження в банках домінуючої країни переважної частини національних валютних резервів країн — членів валютної зони;

• вільний взаємний обмін валют між країнами, що входять у зону;

• вільне переміщення засобів у межах валютної зони та наявність спільних обмежень відносно третіх країн;

• концентрування зовнішніх розрахунків країн-учасниць у бан­ках країни, що очолює валютну зону.

Об'єднання багатьох країн, які відрізняються рівнем економіч­ного розвитку в спільне валютне угруповання було зумовлено вже існуючими тісними економічними зв'язками і певною політичною залежністю, що історично склалися між більшістю країн і держа­вою-гегемоном. Країни, що очолюють валютні зони, як правило, ви­користовують їх у своїх інтересах, одержуючи вільний доступ на ринки збуту і до джерел сировини країн, що входять у зону. Зовніш­ня торгівля цих країн також підкорена інтересам країни-гегемона, що призводить до нееквівалентного обміну в їхніх торговельних взає­мовідносинах. Наявність валютної зони полегшує експорт капіталу з країни, яка її очолює, в інші країни зони, а золоті й валютні резер­ви, які сконцентровані в банках країни — лідера зони, також вико­ристовуються в інтересах останньої.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Інші реферати на тему «Фінанси»: