Сторінка
1

Формування світових фінансових центрів

Об'єктивною основою становлення міжнародного фінансового ринку стали розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналіза­ція суспільного виробництва, концентрація і централізація фінансо­вого капіталу. Нині міжнародний фінансовий ринок — це величезні фінансові центри, які мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів. У цих центрах здійснюється переважна більшість усіх міжнародних валютних, депозитних, кредит­них і страхових операцій.

Для того, щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінан­совий центр, здатний обслуговувати зростаючі світові потоки капіта­лу між собою та іншими міжнародними, регіональними та місцеви­ми фінансовими ринками, центр має володіти всіма необхідними еле­ментами підтримки як своїх національних, так і міжнародних опе­рацій. Ці елементи включають у себе:

• стійку фінансову систему і стабільну валюту;

• інститути, що забезпечують функціонування фінансових ринків;

• гнучку систему фінансових інструментів, які забезпечили б кредиторам різноманітність варіантів щодо затрат, ризику, прибут­ку, термінів ліквідності та контролю;

• відповідну структуру і достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру в міжнародних позичальників та кредиторів;

• людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансо­вими знаннями, як результат систематичного навчання і пере­підготовки. Жоден міжнародний фінансовий центр не зможе кон­тролювати значний обсяг міжнародних операцій без добре поінфор­мованих людей, які працюють на фінансових ринках, і необхідної техніки та засобів зв'язку (у тому числі комп'ютерних), які без­перебійно з'єднують фінансовий центр з іншими центрами всере­дині країни і за кордоном для здійснення безготівкових розра­хунків і готівкових платежів;

• здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, все-охоплюючі й мобільні ринки — комплексні ринки, як довготермі­нові, так і короткострокові, які надають позичальникам та інвесто­рам великі можливості;

• економічну свободу: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення й інвестування.

Розвиток фінансових інститутів, інструментів і спеціальних знань, необхідних для перетворення у міжнародний центр, потребує значно­го часу і зусиль. Так, для того, щоб створити свій міжнародний фінан­совий центр, Лондону було необхідно декілька століть, Нью-Йорку і Токіо — близько ста років. Берлін також у свій час був одним із важливих європейських фінансових центрів, але його значення після Другої світової війни значно знизилося. Існує значна кількість оф-фшорних банківських центрів, які функціонують як міжнародні тран­зитні центри (Гонконг, Сінгапур, Багами).

Найбільш цікавим, як з погляду становлення і розвитку, так і виняткової здатності вчасно реагувати на потреби часу, є Лондон як

визнаний світовий фінансовий центр.

Історія його започаткування сягає сивої давнини, коли англій­ський уряд у 1215 p. проголосив Велику хартію вольностей, яка гарантувала індивідуальні права в Англії і те, що Лондон є безпеч­ним місцем для вітчизняних і зарубіжних торговців. Створення Англійського банку і Королівської біржі в 1690 p. заклало органі­заційні основи для розвитку лондонських фінансових ринків, а про­мислова революція XVIII ст. забезпечила Великій Британії стійку комерційну, фінансову та економічну базу. Лондон функціонував як єдиний світовий фінансовий центр понад 200 років, оскільки бри­танський золотий стандарт був наріжним каменем тодішньої світо­вої грошової системи, а капіталовкладення у фунтах стерлінгів за кордоном домінували як у світовій торгівлі, так і в інвестиціях і фінансах до Першої світової війни.

Між Першою і Другою світовими війнами, незважаючи на ви­клик Нью-Йорка, Лондон залишився домінуючим фінансовим цен­тром, оскільки продовжував очолювати стерлінговий валютний блок країн Британської Співдружності й залишався лідером світових банківських операцій, управляючи обслуговуванням фінансування міжнародної торгівлі через свій грошовий ринок і торгівлею міжна­родними цінними паперами через свій вторинний ринок.

Після Другої світової війни у зв'язку із серйозним дефіцитом платіжного балансу і для пом'якшення проблеми втечі капіталів британський уряд запроваджує контроль капіталу на валютному ринку. Однак, коли в результаті цього здатність Лондона обслугову­вати широкий діапазон міжнародних фінансових потреб виявилась під загрозою, британський уряд для виправлення такої ситуації ініціював так званий великий шок. У рамках цієї акції було по­вністю змінено структуру лондонських ринків цінних паперів і ство­рено нову Міжнародну фондову біржу, повністю оснащену комп'ю­теризованою електронною системою котирувань.

Завдяки цим своєчасним заходам Лондон і сьогодні успішно конкурує з іншими фінансовими центрами у сфері міжнародної торгівлі цінними паперами.

Другим, світовим фінансовим центром вважається Нью-Йорк. Після Першої світової війни в результаті дії закону нерівномірності розвитку країн провідний світовий фінансовий центр перемістився до СІЛА.

Сполучені Штати першими розпочали лібералізацію національ­них валютних, кредитних і фінансових ринків у середині 70-х років. У 1978—1986 pp. поступово були відмінені обмеження на виплату процентів за депозитно-позичковими операціями, введені проценти за вкладами до запитання. У 1984 p. відмінено 30-відсотковий пода­ток на прибуток за облігаціями, які випущені в США і належать нерезидентам. З кінця 1981 p. діє вільна банківська зона в Нью-Йорку, де іноземні банки звільнені від американського оподаткуван­ня і банківської регламентації. З метою лібералізації фінансового ринку із середини 70-х років відмінено комісійні, що фіксувалися Нью-Йоркською біржею. Лібералізація діяльності американських банків, їх банкрутства і концентрація банківського капіталу дали поштовх розвитку фінансових інновацій і сек'юритизації.

Щодо Токіо, то з часів Реставрації Мейдзі в 1868 p. і до Першої світової війни Японія запозичувала іноземний капітал і технологію переважно у Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни — переважно у США.