Сторінка
4

Розвиток недільних шкіл в Україні

У результаті всебічного вивчення даної історико-педагогічної проблеми встановлено і обґрунтовано типологію недільних шкіл України другої половини XIX - початку XX ст. за такими критеріями: за статтю (чоловічі, жіночі, спільні для осіб чоловічої і жіночої статі - так звані "змішані"); за віком (для дітей, підлітків, дорослих, спільні для осіб усіх вікових категорій); за статусом засновників (громадсько-приватні, державні, напівдержавні); за відомчим підпорядкуванням (відомства Міністерства народної освіти, відомства православного віросповідання при Св. Синоді); за змістом освіти (нижчі, середні повторювальні, вищі додаткові, повторювально-додаткові).

6. Недільні школи відіграли значну роль в українському національно-культурному русі другої половини XIX - початку XX ст. Шляхом запровадження української мови навчання, виховання в національному дусі, створення, видання, поширення та використання української навчально-методичної, науково-популярної і художньої літератури, поєднання загальноосвітнього та національного компонентів змісту освіти недільні школи стали своєрідним центром залучення учнів до надбань української культури.

Проведене дисертаційне дослідження дозволило зробити висновок про те, що розвиток недільних шкіл в Україні у другій половині XIX - на початку XX ст. є закономірним об'єктивно зумовленим цілісним процесом, що значно вплинув на розвиток вітчизняного шкільництва.

Дослідження не висвітлює усіх аспектів проблеми. Подальшого вивчення потребують такі проблеми, як розвиток недільних шкіл окремих регіонів України, вивчення педагогічної і методичної спадщини діячів недільних шкіл та внеску видатних просвітників у теорію і практику позашкільної освіти та освіти дорослих з метою врахування та творчого використання історико-педагогічного досвіду у практиці роботи сучасної школи.

У дисертації досліджується освітня діяльність православного духовенства в Україні в XIX - на поч. XX ст. , подається загальна характеристика церковних початкових шкіл для народу та спеціальних духовних навчальних закладів (училищ і семінарій), пропонується періодизація їх діяльності та надається оцінка їх ролі в справі освіти населення. Розглянуто також взаємодію духовного відомства та світських установ, зокрема земств, в організації народної освіти; місце шкіл грамоти та недільних шкіл в освітній діяльності духовенства; проаналізовано прагнення духовенства підвищити рівень своїх освітніх установ, підпорядковуючись вимогам часу; основні проблеми розвитку церковних шкіл та духовних навчальних закладів; історію жіночих духовних училищ; участь представників духовних семінарій в українському культурницькому русі, а також наводяться факти, які свідчать про певні прояви національної свідомості в середовищі рядового парафіяльного духовенства, що мали місце всупереч русифікаторській політиці офіційної православної церкви.

З кінця XV1TI ст. російський самодержавний уряд посилив увагу до духовних навчальних закладів, що було викликане низкою причин, головна з яких пов'язана з потребою держави і православної церкви в освічених за "єдиним зразком" священнослужителях. Крім того, успіхи світської освіти підштовхнули і церковників до усвідомлення необхідності вдосконалення навчального процесу у духовних школах.

За реформою 1808-1814 pp. в Російській імперії склалась триступенева система духовної освіти (нижчу сходинку посіли духовні училища, середню - духовні семінарії, а вищу - духовні академії), появі якої передувало введення спеціального освітнього цензу для отримання будь-якої духовної посади; до 1860-х pp. отримання освіти в духовних училищах було обов'язковим для дітей духовенства.

Вище керівництво духовними школами здійснював Св.Синод, при якому з цією метою з 1808 р. діяв спеціальний орган - Комісія духовних училищ, яка у 1839 р. була перетворена на Духовно-навчальне управління, а з 1867 р. - на Навчальний комітет. Всі духовні навчальні заклади імперії поділялись на окремі навчальні округи з духовними академіями на чолі. До Київського навчального округу входили духовні школи всіх українських єпархій.

У згаданому розділі проаналізовано також і матеріальний стан духовних навчальних закладів. До свічних прибутків, за рахунок яких вони утримувались ще з XVIII ст., у 1808 р. додались кошти з державної казни (4.247.540 крб. щорічно), що надавались кожному навчальному закладу згідно загального штатного розкладу. Утримання духовної школи за рахунок держави ще раз свідчить про безпосередню зацікавленість уряду в організації духовної освіти, зміст якої відтоді повністю контролювався самодержавством. Якщо духовні семінарії перебували на утриманні держави протягом всього досліджуваного періоду, то основний тягар матеріального забезпечення чоловічих і жіночих духовних училищ був покладений на парафіяльне духовенство. Незважаючи на те, що штатні оклади неодноразово підвищувались, вони не забезпечували матеріальних потреб учителів. Лише на початку XX ст. заробітна платня викладачів духовних навчальних закладів стала більш-менш задовільною.

У XIX - на початку XX ст. духовна освіта кілька разів зазнавала організаційних перетворень. Важливих змін діяльності духовних шкіл завдали реформи 1860-х pp., зокрема "Положення про нижчі духовні училища" 1857 р. та Статут духовних семінарій 1867 р. їх найважливішим наслідком, було відокремлення загальної освіти від суто богословської; зроблено великий крок на шляху руйнації замкненості духовного стану, відкриття дітям духовенства можливості отримати вищу світську освіту і, навпаки, учням, що походили із світських родин отримати духовний сан. Крім того, духовним навчальним закладам була надана широка місцева автономія та виборча система керівництва.

У 1883-1884 pp., в період загальних контрреформ в багатьох сферах суспільного життя, духовна освіта теж зазнала незначних перетворень; їх основний зміст зводився до скасування деяких рис лібералізму і демократизму, що встигли з'явитись на ниві прогресивних нововведень 60-х pp.

Спільною рисою всіх реформ духовної освіти було, по-перше, те, що їх характер завжди залежав від соціально-політичної" ситуації в країні та від конкретних завдань, що їх на тому чи іншому історичному етапі царський уряд ставив перед духовенством. По-друге, головні недоліки духовних шкіл -бюрократизм, формалізм, недосконалість навчального процесу та брак коштів - залишались їх характерними ознаками протягом всього досліджуваного періоду.

На початку XX ст. у церковному середовищі відчувся потяг до широкого реформування церковного життя, що спричинило підготовку змін у царині духовної освіти. Важливим позитивним моментом було те, що, готуючи останню реформу духовної школи, Св. Синод зацікавився думкою викладачів, та учнів духовних семінарій і училищ щодо характеру і змісту майбутніх нововведень. Проте цій реформі не судилося відбутись протягом досліджуваного періоду.

Спеціальні параграфи присвячені кожному з типів духовних навчальних закладів: чоловічим і жіночим духовним училищам і семінаріям.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: