Сторінка
4

Індивідуальний підхід до учнів як умова ефективної педагогічної роботи

Проте часто зустрічається використання термінів "індивідуалізація" і "диференціація" як синоніми. Так, в одному і тому ж значенні говорять про індивідуальний і диференційований підхід до учнів на уроці. Термін "диференціація" часто в значно вужчому сенсі, а саме як розділення школи на потоки, іноді навіть як формування спеціальних шкіл і класів. Приблизно так тлумачить це поняття Є.С. Рабунський.

Різні варіанти використання цих понять можна зустріти і в зарубіжній педагогіці. У США поняттям "індивідуалізація" зазвичай охоплюються будь-які форми і методи обліку індивідуальних особливостей учнів. Індивідуалізованій підхід до навчання іноді розглядається як стратегія навчання. На думку Н. Є. Гронлунда, це виявляється в наступних варіантах:

1) від мінімальної модифікації в груповому навчанні до повністю незалежного навчання;

2) варіювання темпу навчання, цілей навчання, методів навчання, навчального матеріалу, необхідного рівня успішності;

3) використання індивідуалізованого навчання на всіх предметах, що вивчаються, по частині предметів, в окремих частинах учбового матеріалу або ж тих, що вчаться окремими. До цих можливостей додаються ще так звані адміністративні стратегії - це формування різних груп на підставі загальних ознак учнів яких, що виділяються, поняття індивідуалізації тут використовується у широкому розумінні.

У французькій педагогіці вже з 1930-х рр. під індивідуалізацією розуміється вдосконалення самостійної роботи учнів, що вчаться відповідно до їх індивідуальних здібностей. Якщо діти, що вчаться в класі самостійно працюють над виконанням одних і тих же завдань, то це вважається індивідуальною роботою; якщо ж завдання підібрані для кожного учня з урахуванням його індивідуальних особливостей, то ми маємо справу з індивідуалізацією.

Зі всього сказаного вище перед нами встає завдання визначити поняття "індивідуалізація" в даній роботі. Виходитимемо з необхідності, щоб це поняття правильно і вичерпно відображало у загальних рисах урахування індивідуальних особливостей дітей та охопило б всі форми і методи обліку цих особливостей. У контексті індивідуалізації навчання поняття індивідуалізація виходить з особливостей індивіда, його особових якостей.

У даній роботі при визначенні і розробці індивідуального підходу ми обмежуємося в основному тими проблемами, які пов'язані з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.

Як ми тлумачимо поняття "індивідуальний підхід" і "індивідуалізація"? У першому випадку ми маємо справу з принципом навчання, в другому ж - із здійсненням цього принципу, яке має свої форми і методи. У цьому ж значенні уявляє собі співвідношення принципу індивідуального підходу і індивідуалізації навчання і Є.С. Рабунський учений, який найширше в радянській педагогіці досліджував індивідуальний підхід як принцип навчання. При використанні нами поняття "індивідуалізація навчання" необхідно мати на увазі, що при його практичному використанні мова йде не про абсолютну, а про відносну індивідуалізацію. У реальній шкільній практиці індивідуалізація завжди відносна з наступних причин:

1) зазвичай враховуються індивідуальні особливості не кожного учня, що окремого вчиться, а в групі учнів, які володіють приблизно схожими особливостями;

2) враховуються лише розкриті особливості або їх комплекси і саме такі, які є важливими з погляду навчального процесу.

Людина з усіма її проявами і сторонами психічної діяльності виступає як едине ціле. Але в цій єдності саме індивідуальні якості найбільш яскраво проявляються та мають вплив на оточення, колектив учнів.

Теорія та практика індивідуалізації навчально-виховної взаємодії при роботі з обдарованими та творчими учнями

Кожний сам повинен бути таким,

яким має робити інших,

кожний педагог повинен володіти мистецтвом

робити інших такими.

Я.А. Коменський

Класно-урочна система потребує удосконалення навчального процесу індивідуалізацією завдань i методикою навчання залежно вiд можливостей учнiв. Навчально-виховний процес, який враховує типовi iндивiдуальнi особливостi учнiв, прийнято називати індивідуальним, а навчання за таких умов - індивідуальним підходом.

У навчальному процесi застосовують такi види індивідуалізації:

За здiбностями. Учнiв розподiляють на навчальиi групи за загальними або за окремими здiбностями. У першому випадку за результатами успiшностi учнiв розподiляють по класах А, Б, В i навчають за вiдповiдними програмами. Можливi переведення з одного класу до іншого. У другому випадку їх групують за здiбностям до певної групи предметiв (гуманiтарних, природничих, фiзико-математичних).

За вiдсутнiстю здiбностей. Учнiв, що не встигають з тих чи інших предметiв, групують у класи, в яких цi предмети вивчають за менш складною програмою i в меншому обсязi (такий розподiл за класами дуже поширений у Францiї). Найбiльший недолiк такого розподілу в тому, що учнi здобувають неоднакову освiту й тому не мають рiвних можливостей для її продовження.

За майбутньою професiю. Навчання дiтей у школах музичних, художнiх, з поглибленим вивченням iноземних мов.

За iнтересами учнiв. Навчання в класах або школах з поглибленим вивченням фiзики, математики. хiмії, iнших предметiв. Такi класи створюють у школах за умови великої кiлькостi учнiв, якi виявляють пiдвищений iнтерес до певних предметiв. Їх формують з восьмого року навчання, коли учнi вже отримали певний рiвень загальноосвтiньої пiдготовки, на базi якої можна органiзувати індивідуалізоване навчання.

За талантами дiтей. Пошук талановиитих дiтей i створення умов для їх всебiчного розвитку. Подiл здiйснюють через проведения рiзноманiтних конкурсiв, олiмпiад.

Індивідуалізоване навчання у практичнiй дiяльностi вчителя може виражатися у тому, що всi учнi отримують завдання однакової складностi, але слабшим з них пiд час їх виконання надають iндивiдуальну допомогу, або слабшим учням дають окремi, посильнi для них завдання. Інколи учням пропонують легкi завдання, згодом ускладнюють додатковим питаннями, яке вони виконують вiдповiдно до своїх можливостей. Загалом індивідуалізувати завдання за змiстом можна за кiлькiстю завдань, за ступенем їх складностi, за ступенем самостiйностi виконання. Складнiший i ефективніший вид диференцiйованого навчання його здiйнюється в умовах подiлу класу на групи залежно вiд рiвня навчальних можливостей учнiв. У практицi такого подiлу використовують методику Ю. Бабанського, який увiв поняття реальних навчальних можливостей учнiв, їх змiст визвачають такi критерiї:

а) психологічні компоненти (здатнiсть до аналiзу, синтезу, порiвняння, вмiння видiлити суттєве, робити узагальнення, рацiональнiсть, самостiйнiсть, гнучкiсть, темп мисления, спостережливiсть логiчнiсть мовлення, пам’ять, увага);

б) навички навчальної працi (самостійне планування, темп обчислень, письма, читання, органiзованiсть у навчальнiй роботi, дотримання розпорядку дня;

в) окремi компоненти вихованостi (наполегливiсть у навчаннi, стараннiсть, свiдома навчальна дисцицлiна громадська активнiсть, ставлення до навчання, учителiв, однокласникiв):

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: