Сторінка
2
Методологічною основою дослідження стали ідеї К.Д. Ушинського про різні форми читання наукової і художньої літератури; теорія керування розвитком особистості (А.А. Давидов, Б.Д. Ельконін, Л.В. Занков, О.М. Леонтьєв, Н.А. Менчинська); результати теоретичних досліджень читацької самостійності молодших школярів (М.М. Наумчук, О.В. Джежелей, Н.М. Свєтловська); дослідження особливостей читацьких уподобань та інтересів сучасних молодших школярів (Л.І. Бєлєнька); концепція О.В. Джежелей про наявність декількох напрямків у підготовці читача-початківця; ідея застосування в навчальному процесі дитячої науково-художньої літератури (Н.М. Дружиніна); положення про формування загальнонавчальних умінь у молодших школярів (О.Я. Савченко, М.М. Скаткін, Я.П. Кодлюк).
Дослідження проводилось у три етапи:
На першому (констатуючому) етапі (2006-2007 рр.) здійснювався аналіз літературознавчої, психологічної, методичної літератури з проблеми дослідження, а також шкільних програм, підручників, навчальних посібників; вивчався стан використання науково-художніх і науково-популярних творів у практиці школи, узагальнення досвіду роботи вчителів з пізнавальною книгою. Проводилося пошукове дослідження; виділялися основні знання й уміння, що формуються в учнів під час роботи з науково-художньою книгою.
На другому (формуючому) етапі (2007-2008 рр.) створювалася методична система роботи над науково-художнім твором, проводився формуючий експеримент, було виділено основні етапи навчання роботи з науково-художнім текстом.
На третьому (підсумковому) етапі (2008 рр.) уточнювалася розроблена методична система, перевірялись отримані результати експериментальної роботи.
Значення науково-художніх творів у розвитку учнів
Науково-художній твір як жанр літератури виник у відповідь на розвиток науки і необхідності її популяризації. "Науково-художній твір є не чим іншим, як художнім твором про науку. А науково-пізнавальний твір - це популярний виклад певного розділу науки".
Пошук наукових істин займає все більше місця і часу у житті людини і, крім того, сама свідомість людини стає більш науковою. Проте наука, все більш ускладнюючись, практично недоступна читачу. І ось з'являється нова література, "яка внутрішньо засвоює, долає спеціалізацію, ніби гасить її в собі - і виходить до читача просто з розповіддю про світ".
"У більшості людей є здатність сприймати явища дійсності цілісно, без дроблення, тобто в образах, зберігаючи одночасно і здатність до наукового аналізу цих явищ. Але аналізувати в цьому величезному і такому багатоманітному світі людина може лише вузьку його область. Все інше вона здатна уявити собі лише в образах. Коли вона вимовляє: ліс, гори, ріки, люди - слова ці викликають в її уяві певні образи. Ми не здатні були б справитися з багатством вражень, які напливають на нас щогодини, щосекунди, якщо б безперервно не об'єднували їх, не узагальнювали, не сприймали б цілісну групу явищ як одне явище. Багато в цьому нам може допомогти науково-художня література. В ній найголовнішу роботу, яка потребує величезних затрат часу і зусиль, за нас виконує автор. Він пропонує нам вже готові художні образи".
У книзі "Формули і образи" ряд авторів спробували визначити основні ознаки науково-художньої книги:
головне її завдання - дати читачу точні, достовірні знання - наукові, технічні, в області мистецтва чи пізнанні країни, світу, впливаючи в той же час на його уяву і почуття;
хоча науково-художня літератури і має справу з науковими знаннями, вона відноситься до мистецтва; наука тут матеріал, а мистецтво є мистецтвом, незалежно від того, користується воно матеріалом науки чи іншої сфери життя;
науково-художня літератури комплексна, вона вчить бачити внутрішні зв'язки, взаємозалежність явищ у природі, тобто вона в своїй основі є філософською, світоглядною.
Якщо говорити про дитячу науково-художню літературу, то вона також прагне поєднати художню літературу і сучасні знання, впливати на уяву і почуття маленького читача. Проте основна відмінність полягає в обсязі повідомлюваних знань. Тут матеріалом виступають не "наукові пошуки", не наука, реально існуючі люди, а часто вигадані персонажі, події, а сам текст містить лише окремі наукові поняття, терміни, адаптовані до сприймання дітьми молодшого шкільного віку. І, оскільки, у таких творах використовуються всі емоційно-образні засоби, характерні для художніх творів, то і відрізнити науково-художні твори від художніх досить важко.
На основі аналізу літературознавчої і методичної літератури науковцями було виділено робочі критерії, що дозволяють в умовах шкільної практики досить точно визначити конкретний науково-художній твір. Такими критеріями стали об'єктивні (пізнавальність твору як наявність конкретних предметних відомостей про навколишнє, сюжет, авторський задум) і суб'єктивні показники (думка літературознавчої критики, читацький досвід).
Для правильного вибору цілей і засобів методичної роботи над конкретним твором з метою вказати на цілі і засоби у зображенні письменником дійсності потрібна літературно-педагогічна класифікація творів для дитячого читання.
Аналіз сучасного кола дитячого читання показує, що існує значне жанрове, тематичне, авторське розмаїття науково-художніх творів. Цей різновид пізнавальної дитячої літератури своє основне пізнавальне завдання реалізує за допомогою сюжету і художнього образу. При цьому в науково-художній літературі структурно зберігаються компоненти жанрової системи художньої літератури (вірші, оповідання, казки, казки-діалоги, повісті і романи). У читанках для початкових класів серед науково-художніх творів найчастіше зустрічаються оповідання.
Наше завдання полягає у розмежуванні науково-художніх творів серед інших типів оповідань.
Літературознавство поки що не має науково обґрунтованої типології оповідань. Існуючі в літературній практиці розмежування викликані різними обставинами. Часто визначну роль відіграє предмет зображуваного, звідси звичні дітям тематичні класифікації: оповідання про природу, про дітей, військові, морські оповідання тощо. Різновиди жанру виникають на стику родів (ми говоримо: ліричне оповідання, драматична розповідь) і на стику видів літератури (документальне, публіцистичне, пізнавальне оповідання). Також виділяють оповідання-притчу, оповідання-нарис, оповідання-повість чи цикл новел, казку-оповідання.
В оповіданні як навчальному матеріалі важливо врахувати не тільки ідейно-художню характеристику твору, але й педагогічні завдання читання. В методично-педагогічній літературі були виділені такі різновиди оповідань.
Якщо визначаючим фактором в оповіданні є час, в якому відбуваються події і діють герої, - це історичне оповідання. В центрі історично-героїчного оповідання стоїть подія, подвиг героя. Дійовими особами історично-біографічного оповідання стають історичні особи, персонажі, які мають життєвий прототип.
Значну в світоглядному плані частину читання складають соціально-побутові і соціально-психологічні оповідання. Вони збагачують дітей досвідом старших поколінь у минулому і теперішньому. Це об'ємні твори з багатою проблематикою, причому проблеми тут життєві, "вічні", духовні, доленосні.