Сторінка
1

Основні принципи навчання

Термін принцип (від лат. principium - початок, основа), в теперішній час позначають вихідні положення, яких потрібно дотримуватись, з яких потрібно виходити, і якими потрібно керуватися в різних галузях діяльності.

Отже, принципи навчання - це вихідні положення, що визначають зміст, форми і методи навчальної роботи у відповідності з метою виховання і навчання, діяльність вчителя і характер пізнавальної діяльності учня.

Принципи навчання відображають внутрішні істотні сторони діяльності вчителя і учня, і визначають ефективність навчання в різних формах, при різному його змісті і організації.

Принципи навчання виражають певні об'єктивні закономірності навчання. Наприклад, досягнення міцності знань завжди було основним завданням навчання. Діяльність викладача зводиться до нуля, якщо учень забуває те, чому його учать. Тому необхідність досягнення міцності знань - одне з початкових положень викладацької діяльності.

Принципи навчання, що традиційно склалися, одержують глибше обґрунтування в сучасних психолого-педагогічних дослідженнях, наприклад на основі сучасного трактування співвідношення навчання і розвитку, теорії формування розумових дій, експериментальних систем навчання. соціологічні дослідження, що розкривають особисті відносини між людьми, умови формування малих груп і колективів, дозволяють глибше зрозуміти те, що виховує вплив навчання на формування особи, відношення дітей до навчання, їх активність. Кібернетичний підхід створює умови для розуміння принципів управління навчанням як цілісним процесом і окремими його сторонами. Можливості пізнання і розумового розвитку дитини визначаються також біологічною конструкцією мозку. В даний час у зв'язку з різко зростаючим потоком інформації, яку повинен засвоїти учень, можна говорити про принципи навчання з погляду біологічних можливостей розвитку розумової діяльності учня.

Навчання як вид пізнавальної діяльності протікає на основі загальних законів пізнання людиною навколишнього світу. Методологічне обґрунтування принципів навчання розкриває цю сторону процесу навчання.

Не дивлячись на відсутність єдності думок учених щодо кількості і назв принципів навчання, вони виражають в основному один і той же вміст і одні і ті ж тенденції в розумінні закономірностей навчання. З погляду цих закономірностей виникають певні вимоги до навчання і викладання. Принципи навчання виражають ці вимоги. Наприклад, закономірністю навчання є необхідність наукових знань в розвитку учня, в його підготовці до праці. Початкові положення, що визначають діяльність вчителя і що вчаться на основі цієї закономірності, виражені у принципі науковості навчання.

Кожен принцип навчання виражає певні закономірності навчання.

Завдання педагогіки - дати глибше обґрунтування залежності принципів навчання від тих філософських, політичних, психологічних, соціальних, біологічних закономірностей, які відображені в цих принципах.

У теорії початкового навчання можна виділити наступні початкові положення, що історично склалися і науково обґрунтовані, визначають діяльність вчителя і навчання молодших школярів: що виховує характер навчання, науковість, систематичність, доступність, наочність навчання, свідомість і активність навчання, міцність знань, умінь і навиків, індивідуалізація навчання.

Іноді науковість і систематичність навчання характеризують разом як один принцип. Можна також об'єднати принцип доступності з свідомістю і активністю учня, що скорочує кількість назв принципів.

Система принципів дозволяє представити всі сторони розвитку дитини в навчанні.

Що виховує характер навчання?

Виховання не може виконати свого основного завдання підготовки людини до життя в даному суспільстві поза навчанням. Виховання поза процесом навчання не могло б забезпечити підростаючому поколінню можливість засвоєння досвіду людства, наукових закономірностей природи і суспільства. Дитина у такому разі не могла б “наздогнати" старше покоління. Об'єм і глибина його знань не дозволили б йому брати участь в суспільному виробництві і, головне, удосконалювати його, що означало б відсутність прогресу.

Навчання є проміжком підготовки учня для майбутньої діяльності. Проте складність і глибина знань, що вивчаються в школі, різноманіття навчальних предметів, труднощі засвоєння змісту навчального матеріалу, абстрактність думки не завжди викликають у дитини суб'єктивне бажання вчитися, бути вихованим, працелюбним, готувати себе до самостійного трудового життя.

Учень, особливо молодший школяр, не може одночасно засвоювати зміст навчального предмету і думати про те, що ці знання йому вкрай необхідні для оволодіння майбутньою професією.

В процесі навчання, спілкування з дорослими, завдяки життєвому досвіду у дитини виникає інтерес до знань, навчальні предмети, які не входять в круг його інтересів, що склалися, і прагнень, не будуть оцінені дитиною як важливі, життєво необхідні. Він вивчатиме їх лише на вимогу вчителя, батьків, із-за боязні одержати погану оцінку, боязнь покарань.

В процесі оволодіння науковими знаннями світ начебто дробиться в свідомості дитини на окремі сторони, частини. Ця суперечність пізнання створює тенденції відриву навчання від виховання, бо дитина втрачає єдину картину світу, не уявляє світ як єдине ціле. Тому виникає необхідність, виконання завдань виховання, формування поглядів і переконань в процесі навчання.

В принципі виховуючого навчання можна виділити три положення: формування наукового світогляду в початкових класах:

елементів діалектико-матеріалістичного розуміння світу;

виховання моральних якостей особи і вольових рис характеру;

формування відчуттів і емоцій, пов'язаних з навчальним процесом.

Сенс наукового пізнання - розкрити закономірності, які людина відображає в абстрактному вигляді. Тому вміст знань в навчанні дитина засвоює переважно за рахунок абстрактних роздумів, бо головне призначення навчання - пізнання учнем закономірностей навколишнього світу.

Відбувається відрив людського, життєвого досвіду дитини, його конкретно-образного представлення світу від односторонньої абстрактної характеристики окремих сторін, виражених у відповідних навчальних предметах: математиці, хімії, фізиці і т.д.

Максимальну увагу учень зосереджує на вивченні теорем, формул, наукових положень, доказів, які вимагають розвиненого абстрактного мислення.

Світогляд, особисті погляди і переконання не можуть бути абстрактними. Вони вимагають зв'язки абстракції з конкретним пізнанням, з світом предметів, явищ, знайомих учню із власного досвіду.

У системі абстрактних роздумів можна створити тенденції до того, щоб учень намагався пов'язати наукову закономірність, що вивчається, з уявленням про Всесвіт. Тоді відбуватиметься певна переробка наявних поглядів і формування нових.

Ось, наприклад, як можна образно представити ідею нескінченності рахунку. При переході до вивчення розряду тисяч вчитель питає у дітей:

Пам'ятайте, спочатку ми вивчали одиниці, потім десятки, потім сотні, зараз тисячі. Чи є найбільше число або вважати можна без кінця?