Сторінка
5

Характеристика сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Між батьками-вихователями та органом, який прийняв рішення укладається угода. Дія угоди може припинитись, коли в дитячому будинку сімейного типу виникають несприятливі умови для виховання та спільного проживання дітей (важка хвороба батьків – вихователів, відсутність взаєморозуміння з дітьми, конфліктні стосунки між дітьми, невиконання батьками-вихователями обов’язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей, повернення дітей рідним батькам, опікуну, піклувальнику), досягнення дитиною повноліття, за згодою сторін та з інших причин.

У разі припинення угоди подальше влаштування дітей вирішується органами опіки та піклування. Контроль за умовами проживання вихованців здійснюють органи опіки та піклування і служби у справах дітей. Раз на рік служби у справах дітей готують звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей в дитячому будинку сімейного типу. Фінансування дитячих будинків сімейного типу, здійснюється за рахунок державних видатків.

Дитячий будинок сімейного типу здатен забезпечити комплексність виховного впливу на формування особистості дитини – сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Тут вона набуває навичок і вмінь міжособистісних стосунків, засвоює позитивні зразки поведінки дорослих, розвиває прагнення до самовдосконалення.

Досвід функціонування дитячих будинків сімейного типу в Україні засвідчує, що їх соціальні функції, як соціального інституту не відрізняються від функціонування звичайної біологічної сім'ї. Водночас є ряд особливостей, характерних лише для дитячого будинку сімейного типу:

батьки біологічно не пов’язані з прийомними дітьми;

батьки – вихователі повинні виконувати обов’язки не тільки вихователів, а й господарів великої родини;

перед сім'єю постають завдання щодо корекції та компенсації вад розвитку вихованців, відставання та занедбаності здоров'я, а також подолання наслідків психічних травм.

Іншою формою альтернативного виховання осиротілих дітей є влаштування їх до прийомної сім`ї.

Прийомною називається сім'я, яка взяла із державних дитячих закладів від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання (загальна кількість дітей в такій сім'ї, враховуючи рідних і прийомних не повинна перевищувати 5 осіб).

Сім'я отримує статус «прийомної» на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який приймає рішення про її створення, укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім'ї на виховання та спільне проживання, який визначає права та обов’язки обох сторін. Прийомні батьки влаштовують дитину на власну житлову площу, ніяких пільг щодо поліпшення житлових умов при оформленні прийомної сім'ї законодавством не передбачено.

Сорочинська В.Є. у своїй роботі описує такі етапи соціально – педагогічної діяльності як:

інформаційний етап;

збір інформації про сім'ю, яка хоче прийняти дитину;

знайомство з батьками та дитиною-сиротою;

поглиблене діагностика сім'ї та складання прогностичного плану соціальним педагогом;

навчальна функція (теоретичний курс підготовки прийомних батьків);

етап передачі дитини до нової сім'ї та її адаптації у ній.

Не потрібно думати, що створення прийомної сім'ї є легкою справою. Під час влаштування дитини у сім'ю можуть виникати певні нюанси, тобто ризики, що можуть ускладнити роботу соціального педагога. Саме тому, приступаючи до роботи, він повинен знати ці ризики та намагатися їх по – максимум уникати.

Соціальні педагоги центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді використовують різноманітні форми надання соціальних послуг батькам та дітям вихованцям: консультації, групи взаємодопомоги, тематичні тренінги, тематичні вечори, проведення організованого оздоровлення тощо.

Особливостями прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу, як форм влаштування є те, що діти, які виховуються у них, не позбавляються статусу дитини-сироти, або дитини, позбавленої батьківського піклування, за ними залишаються всі пільги, передбачені законодавством для таких категорій дітей; кандидати в прийомні батьки та батьки – вихователі обов’язково проходять курс підготовки, спрямований на осмислення проблем, пов’язаних із приходом у сім’ю нового вихованця; прийомні батьки та батьки-вихователі співпрацюють із соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід даної сім’ї; утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в цих формах виховання фінансується державою з розрахунку витрат на утримання вихованців інтернатних закладів для дітей-сиріт, одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення.

Яка ж різниця між дитячим будинком сімейного типу і прийомною сім’єю? В дитячий будинок сімейного типу влаштовується від 5 до 10 дітей. Батькам-вихователям надається додаткова житлова площа, а робота з виховання зараховується до трудового стажу. В прийомну сім’ю можна взяти дитину, вражену ВІЛ-інфекцією, тоді як до ДБСТ це неможливо. Влаштування дитини з таким діагнозом потребує від прийомних батьків проходження відповідної підготовки.

Проблеми та потреби батьків – вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей

Соціальний супровід прийомної сім’ї/ДБСТ передбачає надання соціальної допомоги не тільки дитині, але й забезпечення соціальної підтримки родині, проведення соціальної роботи з членами сім’ї. Проте надання соціальних послуг сім’ї в першу чергу спрямоване на створення сприятливих умов щодо розвитку, виховання, утримання дитини. Тобто завданням соціального супроводу не є створення "оазису щастя" в окремій сім’ї, а створення необхідних умов для розвитку прийомної дитини.

Вивчення потреб прийомної сім’ї/ДБСТ передбачає здійснення детального аналізу її функціонування, що передбачає визначення сильних та слабких сторін родини, ресурсів самої сім’ї та її найближчого оточення, найбільш ефективних для даної сім’ї форм і методів виховання, надання соціальних послуг.

Щоб оцінити наскільки сім’я є здатною, спроможною на реагування в ситуації змін (зовнішніх чи внутрішньосімейних), доцільно проаналізувати її функції. Розуміння соціальної та внутрішньосімейної спрямованості функціонування сім’ї є базовим поняттям сильних та слабких сторін її функціонування за умови виховання прийомної дитини.

Якщо проаналізувати юридичні, матеріальні потреби та проблеми, з якими зустрічаються прийомні батьки та батьки – вихователі, то виявиться що значна їх кількість зумовлюється недосконалою правовою базою, та невідрегульованістю взаємодії прийомних сімей і ДБСТ з місцевими органами влади, а саме обласними та міськими держадміністраціями.

Майже всі прийомні сім'ї та ДБСТ відчували проблеми при взаємодії з державними органами влади, особливо на початку їх створення. Серед перелічених батьками причини можна виділити такі:

адміністративні перешкоди, які заважали брати дітей з Будинку малятка, інтернату;

відсутність дозволу (2-5 років) для оформлення прийомної сім'ї та ДБСТ (одиноким батькам не можна брати дітей на виховання у прийомну сім'ю);