Сторінка
3

Шляхи формування гуманних якостей у молодших школярів у процесі позаурочної діяльності

Психологи наголошують, що в цьому віці вчинки інших та власні не лише оцінюються, усвідомлюються, але й емоційно переживаються. Формування гуманних понять супроводжуються емоційними переживаннями різної інтенсивності, в результаті чого, у школярів формуються гуманні якості особистості.

Як стверджує І.Д. Бех, моральна норма перетворюється у відповідну моральну рису, якщо особистість її не лише глибоко зрозуміла, засвоїла знання про неї, а й емоційно оцінила. Саме емоції наділяють цінністю певні способи поведінки. За такої умови моральні норми стають значущими для людини, глибоке емоційне переживання характеризується тенденцією переходу у відповідну дію, завдяки чому, може викликати імпульс до дії, а глибина емоційного переживання залежить від форми подачі певної норми.

А.Г. Глущенко вважає, що формування гуманності повинно бути спрямоване на розвиток у дітей розуміння гуманних якостей і засвоєння гуманних понять. Це зумовлює конкретні методи і прийоми формування гуманних понять у молодших школярів: воно повинно починатись з тих особливостей, які найчастіше виявляються у стосунках дітей, доступні їхньому розумінню, продовжуватись розширенням кола особливостей школяра у процесі роботи над завданнями гуманного характеру, сюжетними малюнками, художніми оповіданнями і закінчуватись оформленням засвоєних особливостей у загальне поняття.

Проведений теоретичний аналіз дає змогу зробити висновок про те, що молодший шкільний вік є особливим періодом в житті, коли людина поступово переходить від ідей і вчинків запозичених у дорослих до усвідомлення власних бажань, формування власних поглядів, обґрунтування мотивів діяльності, формування переконань, формування та усвідомлення особистої моральної позиції. Саме тоді відбувається інтенсивне формування основних якостей та властивостей особистості.

Під час вивчення дітей молодшого шкільного віку з метою визначення рівня вихованості гуманних якостей, ми дотримувались принципів, які дозволили отримати об’єктивні дані про кожного учня.

Вивчення стану вихованості гуманних якостей особистості учнів молодшого шкільного віку проходило цілеспрямовано, що забезпечувалося програмою вивчення кожного учня. У програмі було визначено, які особливості учня будуть вивчатися, які конкретні прийоми будуть застосовані і з якою метою отримані відомості будуть використані. Дані про учнів, отримані за допомогою одного методу дослідження, обов’язково перевірялися, за допомогою іншого методу дослідження Це дозволило об’єктивно зробити висновки на основі конкретних матеріалів. Зв’язок між процесом вивчення особистості та її вихованням відбувався постійно. Який би метод вивчення особистості ми не використовували, він є й методом виховання. Отримані дані про поведінку учня під час навчання ми, щоразу, порівнювали з даними про його поведінку вдома, на вулиці. Такий підхід забезпечив повноту й глибину вивчення особистості учня. Особистість учня ми вивчали у взаємозв’язку з вивченням його становища у колективі, оскільки поведінка учня залежить не тільки від його особистих внутрішніх якостей, а й від характеру взаємозв’язку в колективі. Вивчення особистості у розвитку дало можливість виявити основні тенденції виховання гуманності учнів.

Виховання гуманності передбачає діагностичне вивчення рівня її вихованості у молодших школярів. Для цього було встановлено критерії вияву цієї особистісної характеристики; з’ясувано, як їх можна аналізувати; визначено, чи сприяють вони створенню узагальненого уявлення про рівень розвитку гуманних якостей особистості молодшого школяра.

За спрямованістю, способом і місцем застосування критерії вихованості умовно поділяють на дві групи:

пов’язані з явищами, прихованими від очей вихователя – мотивами, переконаннями, планами, орієнтаціями;

пов’язані з виявом результатів виховання у судженнях, оцінюваннях, вчинках, діях особистості, характері взаємин з людьми, суспільній спрямованості, поведінці у проблемних ситуаціях тощо.

Вихованість гуманності ми визначали за розвитком усіх її компонентів Спостерігаючи за поведінкою учнів молодшого шкільного віку, ми намагалися одержати інформацію про такі складові гуманності як повнота, сфера, стійкість і рівень прояву. Рівень розвитку гуманних якостей особистості визначався за ступенем виявлення у поведінці і діяльності учня. Особливу увагу ми звертали на те, коли і як учень надає допомогу іншим: хто надає допомогу лише після багаторазових прохань про неї, хто – при вказівці з боку вчителя, хто – за власними спостереженнями без будь-яких прохань пропонує свою допомогу. Важливим було зрозуміти мотиви надання допомоги.

Говорячи про повноту прояву гуманності, ми мали на увазі наявність кожної із згаданих складових гуманності. Кожна з них, важлива сама по собі, не вичерпує такого багатопланового психологічного утворення як гуманність. Несформованість хоча б однієї із складових свідчить про невисоку оцінку гуманних якостей дитини.

Для встановлення сфери прояву гуманності вихованців бралося до уваги те, до яких саме людей учень виявляє гуманність. Якщо сфера прояву гуманності вузька, то учень виявляє здатність діяти гуманно лише до близьких, добре знайомих людей, у ситуаціях, коли його допомога не потребує великих зусиль. Щоб сферу прояву гуманності можна було назвати широкою, дитина повинна виявити гуманну поведінку до всіх людей без винятку, діяти у різних ситуаціях незалежно, ініціативно, творчо.

Щоб з’ясувати стійкість прояву гуманності, ми спостерігали за поведінкою учня у різних ситуаціях: в школі, у дома, на вулиці.

Отже, для визначення рівня вихованості гуманності особистості, ми фіксували такі головні показники:

Рівень розуміння значення гуманістичної поведінки:

– дитина розуміє необхідність гуманістичної поведінки, може адекватно визначити всі поняття, якості свої та літературних персонажів; для неї характерні гнучкість застосування знань при аналізі ситуацій;

– дитина може виразити описово більшість понять; орієнтована на гуманну поведінку та розвиток гуманних якостей людини;

– дитина має уявлення про гуманістичні норми, але не може виразити частину понять про гуманність, її визначення тавтологічні;

– дитина взагалі не має уявлення про норми гуманістичної поведінки, не може виразити жодного гуманістичного поняття;

Добровільність участі у гуманістичній діяльності, інтерес до неї:

– гуманістична діяльність цікава, дитина завжди прагне брати у ній участь;

– гуманістична діяльність цікава, дитина не відмовляється брати у ній участь;

– гуманістична діяльність не цікава для дитини, але вона не відмовляється брати у ній участь;

– гуманістична діяльність не цікава для дитини, вона уникає її.

Ініціативність.

– процес надання допомоги приносить дитині задоволення, вона охоче, за власною ініціативою приходить на допомогу тим, хто її потребує;

– ініціативна часто;

– дитина знає як допомогти людям, але сама не виявляє ініціативи;

– не ініціативна.

Рівень потреби у гуманістичній діяльності: