Сторінка
3
Декоративне мистецтво як галузь, що охоплює творчість художників-професіоналів, народних майстрів і майстрів художніх промислів, є найчутливішою, найдинамічнішою стосовно нових тенденцій часу. Ця галузь мистецтва найтісніше пов'язана з життям суспільства, його економікою, смаками та вподобаннями.
Початок століття ознаменований яскравими проявами таланту митців на шляху формування національного стилю, який у різних частинах України мав свої відмінності і свої джерела інспірації. Прогресивно налаштована частина творчої інтелігенції свідомо й цілеспрямовано працювала на "національну ідею": у Західній Україні, формуючи варіант сецесії, митці зверталися до мистецтва Гуцульщини, вбачаючи в ньому основи національного мистецтва, натомість художники Центральної України, формуючи варіант модерну, звертаються до героїчної епохи Гетьманщини XVII—XVIΙΙ ст., інтерпретуючи орнаменти стилю бароко.
На початку століття відбуваються творчі контакти народних майстрів Г. Собачко, П. Власенко, В. Довгошиї і провідних митців авангарду К. Малевича, О. Екстер, Н. Давидової, розробляються творчі ідеї творення орнаменту, формується лексика супрематизму, нові принципи моделювання одягу, предметного середовища. Саме початок століття демонструє різні підходи та уявлення митців про взаємозв'язки професіонального і народного мистецтва, про національний стиль декоративного мистецтва. Митці школи М. Бойчука, спираючись на традиції народного мистецтва, формальні принципи візантійської художньої системи, створили свій варіант національного стилю і втілили його в гобелені, ткацтві, кераміці, сповідуючи принципи універсалізму.
У 30-х - першій половині 50-х років відбувається чіткий розподіл між офіційним декоративним мистецтвом, спрямованим у руслі настанов соцреалізму, й народним мистецтвом, яке зберігає притаманні йому традиційні риси. Приєднання західних земель значно розширило панораму народного мистецтва, творчі взаємоконтакти та взаємовпливи. На цей період припадають трагічні часи Вітчизняної війни, коли були повністю зруйновані осередки народного мистецтва і відбувалося їх поступове відновлення. Офіційне декоративне мистецтво 30-х — першої половини 50-х років формувалося в основному на засадах соцреалізму. Йшло цілеспрямоване ірраціональне формування і становлення "великого стилю" 30—50-х років. Він виробив низку пропагандистських штампів, які кочували у творах образотворчого мистецтва й механічно переносились у твори декоративного. Саме в трагічні 30-ті роки — час голодомору та колективізації — створювались етапні роботи, що прославляли колгоспний лад. Ці стильові ознаки оптимістичного міфу про щасливе життя з його еклектичністю, станковізмом актуальні аж до 40 — 50-х років. Важливою прикметою мистецтва доби тоталітаризму було звернення до неокласики як стильового орієнтиру, що лягло в основу всього офіційного декоративного мистецтва. Час 30—50-х років — це структурований континіум, не співвіднесений із реальним історичним розвитком світового мистецтва.
Декоративне мистецтво 60—80-х років розвивається в сфері традиційного народного мистецтва, системи художніх промислів, де працюють народні майстри і численний загін художників-професїоналів. У цей час широкого розвитку набуває художня промисловість, де митці створюють як речі широкого вжитку, так і виставкові твори, позначені рисами індивідуальності. Якщо в попередні роки основним завданням декоративного мистецтва були пошуки сучасної пластичної мови предметного оточення, його оновлення, піднесення рівня масових робіт, звільнення від рис станковізму, то тепер поряд зі створенням побутових речей воно звертається до вільного формотворення, до унікальної творчості.
Вже 60-ті роки позначені новим розумінням народних традицій. Художники відчули негативність механічного повторення, "цитування" образотворчого фольклору. Намітилась тенденція до глибшого вивчення його основ, уважнішого ставлення до специфіки. 70-ті роки проходили під знаком нового осмислення народного мистецтва, глибокого проникнення в його образно-естетичну систему, принципи композиційної побудови. 80-ті роки є найпліднішими в розвитку художніх промислів. Упроваджуються нові організаційні методи роботи, формується новим тип народного майстра. В 80-х роках у в межах загальної спрямованості до виразності образної різноманітності паралельно розвиваються і взаємодіють "натурстиль" та "дизайн-стиль", посилюється інтерес до історичного минулого, до традицій народного мистецтва.
У XX ст. українське декоративне мистецтво активно заявило про себе як мистецтво високої естетичної наснаженості, мистецтво, яке дає можливість відчути живий суперечливий і водночас яскраво цілісний процес художнього життя. Зберігаючи зв'язок із традиціями народної творчості минулого, сучасне декоративне мистецтво набуває нового змісту, нових властивостей і рис.
Отже, на різних етапах історії митці знаходили нові шляхи, шукали різноманітні засоби художньої та емоційної виразності, вирішували загальні формально-художні завдання пластичних мистецтв: новаторське формотворення, взаємодію з навколишнім середовищем, звернення до новітніх технологій.
Українське декоративне мистецтво завжди відповідало соціальним вимогам часу, розвивалося від матеріально-практичної сфери до духовно-культурної, зберігаючи при цьому взаємодію із загальною проблематикою та сталевим напрямом усього образотворчого мистецтва. Воно тримало тісний зв'язок з історичними традиціями, з народним мистецтвом. Саме завдяки цьому мистецтво зберегло свою духовність, самобутність, яскраво виражену національну своєрідність.
Сьогодні народне декоративне мистецтво не лише демонструється на виставках та в музеях, а й використовується у книжковій графіці, оформленні інтер'єру й екстер'єру споруд, у ткацтві, виробництві фарфору та фаянсу. Отже, сьогодні декоративне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції — пізнавальну, комунікативну, естетичну та ін.
Життя підтверджує, що народне декоративне мистецтво збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, його краса потрібна людині, в наш час зростає не лише його художньо-культурна цінність, а й навчально-виховна, що сприяє формуванню в людей творчих поривів, любові до мистецтва свого народу, до Батьківщини.
Специфіка зображення природних об’єктів у декоративному розписі
Аналізуючи самобутню станкову графіку петриківців, ми бачимо у захоплюючих декоративних малюнках і міцну традиційну основу, і школу Тетяни Пати, й індивідуальні особливості кожного художника-творця. У цьому велика цінність неповторної станкової графіки народних майстрів Петриківки.
На розвиток декоративного розпису впливали багаті й щедрі місцеві флора і фауна, які народні майстри стилізували, створюючи фантастичні форми півоній, дерев, зозуль, лисиць.
Тонкий окомір і надзвичайна віртуозність руки народних майстрів допомагають їм без попереднього контуру та вимірювальних інструментів створювати декоративні композиції.