Сторінка
2

Використання технік декоративного розпису у формуванні творчої особистості на уроках образотворчого мистецтва

Декоративне мистецтво є однією з найдавніших галузей художньої діяльності людини, адже людство здавна оточувало себе виробами з кераміки, дерева, різноманітно прикрашеними побутовими речами. Саме їх художній рівень, образне начало зумовлювали розвиток цивілізації і рівень культури того чи іншого народу, були тісно пов'язані зі звичаями, національними та етнічними особливостями. Їх естетична цінність залежить від конструктивних пластичних і фізичних можливостей матеріалу, різноманітностей та особливостей прийомів обробки, технологічних секретів.

Усвідомлення того, що декоративне мистецтво є особливою галуззю художньої діяльності, яка функціонує за своїми законами творення, має особливі засоби художньо-образної виразності та емоційного впливу, свої закономірності розвитку, певні важелі творення навколишнього середовища, сформувалося в естетичній думці лише наприкінці XIX ст. В цей час відбувається перегляд стереотипу мислення щодо специфіки декоративного мистецтва, подолання застарілого ставлення до нього як до другорядного стосовно образотворчого — живопису, графіки, скульптури. Нагадаємо, що принцип поділу мистецтв на "головні" та "другорядні" види був офіційно засуджений у Франції, де знайшов своє втілення принцип "єдності всіх мистецтв", який став основоположним для формування стилю "модерн". Починаючи з 1891 р. твори декоративного мистецтва, навіть його промислові зразки, щороку брали участь у всесвітньо відомому Салоні національного товариства красних мистецтв на рівні з оригінальними творами живопису та скульптури. Повсюдно з'являються професіональні художники, чітко формується естетична думка, критерії оцінки, народжуються ідеї про роль і значення як народного, так і професіонального декоративного мистецтва в загальному культурному поступі людства.

Саме в цей чає відбуваються бурхливі дискусії щодо ролі і значення народного мистецтва, негативного ставлення до технічного прогресу, що нівелює і поглинає рукотворні вироби. В багатьох країнах Європи, зокрема в Україні, з'являються діячі культури, які опікуються народними ремеслами, дбають про їх відродження і збереження, розробляють заходи щодо співіснування з машинним виробництвом. Проходить кілька стадій осмислення тогочасної ситуації — від негативного ставлення до технічного прогресу, повного його заперечення та абсолютизації рукотворності виробів народного мистецтва до формування нового стилю на основі вивчення кращих традицій ремесла. Цей патріотичний рух розпочався в Англії і його ідеологами виступили філософ Джон Рескін та художник Уїльям Моріс. Вони організували в Лондоні майстерні, де за ескізами митців вручну створювалися гобелени, тканини та різноманітні речі для оздоблення інтер'єру. Це була утопічна ідея в час розвитку "промислової" революції зберегти рукотворне ремесло і протидіяти наступу машинного виробництва. Значення діяльності Дж. Рескіна та У. Моріса полягає в тому, що вони привернули увагу суспільства, прогресивних діячів культури до такого самобутнього явища, як народна культура, до проблеми збереження ручного ремесла.

Невдовзі епіцентром руху "машина і ремесло" стає Німеччина. Тут створюється художньо-промислова спілка "Веркбунд", яка в основу своєї програми поклала завдання всілякими засобами ліквідувати різницю між тиражованими, низької якості виробами масового вжитку й високохудожніми творами мистецтв, проблему подолання суперечності між промисловістю та естетикою, між світом техніки й мистецтвом. Митці намагаються імітувати тиражовані вироби машинного виробництва під вироби ручної праці. Саме ця ситуація спонукала художників звернути увагу на народне мистецтво, визнати його важливе значення, оскільки в основі виробів майстрів лежить передусім рукотворність, змушувала активно вивчати орнаментику й залучати її в оформлення виробів. Ідеологи "Веркбунду" усвідомлювали необхідність художнього впливу на промислову продукцію, яка формує мистецьку культуру побуту, тому перед ними постали і нові завдання піднесення художнього рівня виробів масового вжитку, необхідності творення нового стилю декоративного мистецтва.

Велику роль у формуванні сучасного стилю декоративного мистецтва, художнього проектування промислових виробів відіграла створена в Німеччині Вища художня і архітектурна школа "Баухауз", яку очолив архітектор Вальтер Гропіус. "Баухауз" об'єднав творчі зусилля багатьох відомих митців того часу (Л. Міс, Ван дер Роз, В. Кандинський,

П. Клее), тут ішли активні пошуки проектування зразків масового вжитку — посуду, меблів, створення малюнків для тканин промислового виробництва. Саме в "Баухаузі" відбувалося цілеспрямоване формування нового, сучасного стилю, заснованого на принципах функціоналізму та доцільності, який би відповідав завданням індустріального машинного виробництва і був виконаний на високому художньому рівні.

Пошуки нового стилю знайшли свою інтерпретацію в Росії і на території України. Тут виникає глибокий інтерес до декоративного мистецтва, усвідомлюється його роль і значення в художній культурі, в процесах формування художнього, естетично наснаженого середовища. Цей процес зацікавленості народним мистецтвом, його витоками, національною своєрідністю захопив багатьох скульпторів, живописців, графіків, які звертаються до художньої мови народного мистецтва. Так, М. Врубель захоплюється керамікою, К. Сомов створює фарфорові скульптури, О. Поленова працює над різьбленням і розписом на дереві, М. Реріх та С. Малютін розробляють цікаві зразки кахлів.

Підвищений інтерес у колах художників сприяв відродженню народних промислів, збереженню призабутих технічних прийомів виконання. В контексті загальноєвропейського руху відбувається створення художніх майстерень, у яких одночасно з селянами працюють відомі митці. Так, навколо художніх майстерень Сави Морозова в Абрамцеві об'єднуються В. Васнецов, В. Серов, М. Врубель, а в іншому центрі, утвореному М. Тенішевою в Талашкіно, гуртуються М. Реріх, О. Поленова, І. Білібін, С. Малютін та ін. Саме в цих центрах відроджувалися традиційні вили народної творчості, а також створювалися стилізовані вироби "під народне". Головне — в цих осередках ішли цілеспрямовані пошуки поєднання народного мистецтва та індивідуальних інтересів професіональних художників. Тут народжувався варіант російського модерну.

Схожі процеси творення нового стилю відбувалися на території України. В осередках народного мистецтва виникали художні майстерні, в яких митці вивчали традиції рукомесла, відроджували його, підносили на вищий рівень розвитку. Йшли пошуки національної моделі українського мистецтва.

Україна за весь період свого розвитку мала складну історичну долю. Навіть назва її змінювалась кілька разів: була Малоросією у складі Російської імперії, на дуже короткий час (1918 -1919) відчула себе самостійною і незалежною державою під час утворення УНР, потім упродовж 70 років була Українською Радянською Соціалістичною Республікою у складі СРСР, нарешті стала у 1991 р. незалежною, самостійною державою — Україною. За кожною з цих назв стояли кардинальні зміни історичного шляху, складні долі митців і в цілому всього мистецтва. Складність посилювалася ще й тим, що територіально землі України були роз'єднані як адміністративно, так і духовно. На початку століття Східна Україна підпорядковувалась Російській імперії. Західна входила до складу Польщі, Австро-Угорщини, 1939 р. відбулося об'єднання цих земель у складі УРСР.